03.09.2026

Звідки взялася назва «Бессарабія» і чому сепаратисти хочуть перейменувати її на «Басарабію»

Недобитки “Бессарабської народної республіки” намагаються змінити колоніальну імперську назву «Бессарабія» на нібито “історичну” «Бассарабію»   

Назва Бессарабія вперше з'явилася у 1813 році в назві "Бессарабської області"

В Османській імперії та в Молдавському князівстві до 1812 року назви «Бессарабія» для цього краю не існувало.

Під час російсько-турецької війни 1806–1812 років Російська імперія захопила частину Молдавського князівства — територію між Прутом, Дунаєм і Дністром. Війна завершилася підписанням Бухарестського миру 1812 року, пише Поштівка.

Важливо: Бухарестський договір не передавав Росії жодної «Бессарабії» — цієї назви в тексті договору немає. Росії передавалася частина саме Молдавського князівства. У договорі чітко визначено: «река Прут со входа ее в Молдавию до соединения ее с Дунаем и левый берег Дуная с сего соединения до устья Килийского и до моря, будут составлять границу обеих империй».

Тобто Російська імперія спочатку захопила молдавську територію, а вже після анексії поширила на неї нову назву. 
«Бессарабська область» уперше була офіційно закріплена російською владою у «Правилах тимчасового управління Бессарабською областю» 1813 року. 
Саме з цього часу назва «Бессарабія» починає офіційно застосовуватися Російською імперією до всієї анексованої території.

17.08.2026

Як виглядало і як називалося Українське Придунав'я на карті 1720 року

«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії, зображена Йоганом-Баптистом Гоманном».

В лівому верхньому куті цієї мапи ми бачимо назву "UKRANIA Terra Cosaccorum"

В романських мовах (іспанській, португальській, каталонській...) Україна пишеться й читається як «Укранія» (Ucrania) — назва, що, за цією версією, походить від історичних етнонімів племен-автохтонів укрів (укране) з праукраїнської країни Славія, розташованої на півночі давньої Європи. Перші історичні писемні згадки в європейських анналах і хроніках датуються серединою VI століття після Христа.

Там де зараз південь Одещини і українське Придунав'я, ми бачимо назву «Budzacensis» — це латинізований географічний прикметник від назви історичного регіону Буджак. Tartaria Budzacensis (Буджацька Тартарія) — це історична латинська назва південноукраїнського степового регіону (Буджака), розташованого між гирлами річок Дністер і Дунай, яка використовувалася на європейських картах XVII–XVIII століть.

Джерело: Придунав'я-онлайн

13.08.2026

Польща між міфом жертви та незручною правдою про Другу світову

Незручна історія: поляки у Вермахті, СС та Армії Крайовій

polska_поляки

Поляки докладають чималих зусиль, аби предстати ледь не другими після євреїв найбільшими жертвами Другої Світової. 

Ще б пак – Друга Світова війна як така почалася з нападу Німеччини на Польщу. Тим більш жахливим виглядає той факт, що величезна кількість поляків служили у силових та каральних структурах Третього Рейху. Польські громадяни відмічені в складі 3 танкової дивізії СС «Мертва голова», 4 поліційної дивізії СС, 31 та 32 гренадерських дивізій СС.

Треба зазначити, що це були не національні польські частини – поляки з окремих польських регіонів служили в складі німецьких частин нарівні з німцями (!!!)

Чому так – поясню нижче.

Не бракувало поляків і в польових частинах Вермахту.

Взагалі, за даними радянського Головного управління в справах полонених та інтернованих (ГУПВИ), в полон Червоною армією було взято 60 272 поляки, у тому числі – 5 генералів. 

Повторюю! 

Ідеться не про бойовиків Армії Крайової (ними займалося дещо інше відомство), ідеться про полонених з числа службовців Вермахту та СС, які потрапили на етапні пункти обліку полонених при штабах підрозділів РККА. 

Тобто – про поляків у формі Третього Рейху. 

За кількістю полонених у таборах НКВД поляки обігнали навіть офіційних союзників Гітлера – італійців (48957 полонених, серед них 3 генерали). 

Слабо? І ці люди дорікають українцям дивізією «Галичина»! 

Але не тільки у Вермахті та СС працювали нащадки гордих шляхтичів!

27.07.2026

21 ГОД НА ТО, ЧТОБЫ ЗАВАЛИТЬ ПОДРОСТКА: Почему пропагандистам лучше забыть про Северную войну

 


Когда с экранов телевизоров в очередной раз начинает вещать какой-нибудь ручной пропагандист с надутыми щеками и заявлять: «Да мы можем воевать десятилетиями! Вон, Пётр Первый со шведами 21 год рубился — и ничего, Империю построил!», хочется просто покрутить пальцем у виска. Серьёзно? Вы реально хотите этим гордиться?
Давайте вскроем этот исторический «триумф», которым нас так усердно кормят. Без сусальной позолоты. Жёстко и по фактам. Потому что если внимательно посмотреть на то, как протекала Северная война, выяснится, что это не история великого подвига, а хроника фантастического позорища, чудовищной некомпетентности и мясных штурмов, растянувшихся на два десятилетия.
РАУНД ПЕРВЫЙ: Весовые категории
Начнем с базы. 1700 год. На ринг выходят два бойца.
С одной стороны — Россия. Огромная территория, население около 12–13 миллионов человек. Бесконечный человеческий ресурс.
С другой стороны — Швеция. Население… полтора миллиона. Полтора, мать его, миллиона! Это меньше, чем сейчас живет в одном Новосибирске.
То есть огромный амбал весом в 120 килограммов выходит бить 15-килограммового школьника и потом будет гордиться тем, что ему понадобился 21 год, чтобы школьник наконец-то сдался. Выдающийся успех русского оружия, ничего не скажешь.

07.07.2026

КАТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ПАНТЕОНІ ПОЛЬСЬКИХ «ГЕРОЇВ»

 

Знайомтеся: на світлині – наш земляк, уродженець міста Бережани, Почесний громадянин міста Тернополя, масон, один із найближчих поплічників Юзефа Пілсудського, з 1935-го року – фактичний диктатор Польщі, з 1936-го – Маршал Польщі, Кавалер Ордена Білого Орла (1936 рік), Головнокомандувач польської армії на початку німецько-польської війни 1939 року, КАТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ПАНТЕОНІ ПОЛЬСЬКИХ «ГЕРОЇВ».
Так, все це про Едварда Ридза-Сміглого (Edward Rydz-Śmigły). 

Читайте також: Поляки, як і інші імперці, дуже слабкі на історичну пам'ять

Для українців постать Едварда Ридза-Сміглого асоціюється виключно із репресіями та трагічними сторінками історії через його безпосередню відповідальність за жорстокі воєнні злочини та антиукраїнську політику Другої Речі Посполитої.
В українській історичній пам'яті його сприйняття сформоване трьома головними факторами: 

Гібридна війна та диверсії проти Карпатської України.
Масові страти січовиків на карпатських перевалах.
Політика пацифікації та асиміляції. 

Розберемо злочини цього польського катюги та убійника більш детально. 

Едвард Ридз-Сміглий і Карпатська Україна.
Відносини між диктатором Польщі Едвардом Ридзом-Сміглим та Карпатською Україною у 1938–1939 роках були відверто ворожими, а дії польського керівництва під його командуванням призвели до однієї з найтрагічніших сторінок закарпатської історії. 

Польська влада розглядала виникнення автономної, а згодом незалежності Карпатської України під проводом Августина Волошина як пряму загрозу для своєї територіальної цілісності. Варшава побоювалася, що ця держава стане «українським П'ємонтом» – каталізатором національно-визвольного руху для мільйонів українців, які проживали у складі тогочасної Польщі (на Галичині та Волині).

Диктатор Едвард Ридз-Сміглий та міністр закордонних справ Юзеф Бек активно підтримували ідею ліквідації Карпатської України з метою встановлення спільного польсько-угорського кордону. Вони вважали, що це стратегічно послабить геополітичний тиск з боку Третього Райху та СРСР, а також ізолює українське питання.

05.07.2026

Гитлер рассказал о предыстории германо-советского конфликта в речи перед своими старыми соратниками в пивной Лёвенбройкеллер в Мюнхене 8 ноября 1941 года

«Когда мы вели наступление на Западе, Советская Россия начала наступление на Востоке. Был момент, когда мы имели в Восточной Пруссии три дивизии, тогда как Россия мобилизовала в прибалтийском регионе 22. И они усиливались из месяца в месяц. От нас это не укрылось. Мы могли точно установить, где, как и когда передвигается каждое отдельное соединение и делали это почти каждый месяц. С этим была связана огромная работа на нашем фронте, что тоже не осталось без внимания. На протяжении нескольких месяцев россияне начали строить и частично уже построили не сто, а 900 аэродромов. Нетрудно было понять, с какой целью происходит такое гигантское, выходящее за пределы воображения, массовое сосредоточение российских ВВС. Плюс к этому началось создание базы для наступления, базы столь мощной, что по одному этому можно было судить о масштабах готовящегося наступления. Параллельно в неслыханных размерах увеличилось производство вооружений. Строились новые заводы, о которых вы, товарищи, не имеете представления. 
Там, где два года назад была деревня, сегодня стоит завод, на котором работают 65.000 человек. Рабочие живут в землянках, только заводские корпуса и административные здания ГПУ спереди выглядят как дворцы, а сзади это тюрьмы с камерами для самых жестоких пыток. Параллельно с этим шла переброска войск к нашей границе не только изнутри страны, но даже с Дальнего Востока этой мировой империи. Число дивизий превысило 100, потом 120, 140, 150, 170. 
Находясь под впечатлением этих данных, я пригласил тогда Молотова в Берлин. Вы знаете результаты берлинских переговоров (12-14 ноября 1940 года). Они не оставили никакого сомнения в том, что Россия решила начать наступление самое позднее осенью этого года, а, может быть, уже летом. От нас требовали, чтобы мы сами, так сказать, мирно открыли ворота для этого наступления. Но я не принадлежу к тем людям, которые, как скот, сами идут на бойню. Поэтому я тогда в Берлине быстро распрощался с Молотовым. Мне стало ясно, что жребий брошен и что события неизбежно примут самый трагический оборот. 
Это подтверждалось деятельностью Советской России, прежде всего, на Балканах, той подпольной деятельностью, которую мы в Германии хорошо знаем по собственному опыту. Повсюду большевистские агенты, повсюду новые евреи и подрывная литература. Началась подпольная работа, которую вскоре уже нельзя было больше скрывать, да ее и не хотели скрывать. И у нас начали вести новую пропаганду. Правда, она не имела успеха — сказалась эффективность проделанной национал-социалистами работы. 
Наконец, настал момент, когда о завершении российской подготовки к наступлению можно было судить по тому, что, за исключением пары дивизий вокруг Москвы, которые явно держали для защиты от собственного народа, и нескольких дивизий на Востоке, все остальные были на западном фронте. К тому же в Сербии разразилось организованное Россией известное вам восстание 27 марта 1941 года — путч, затеянный большевистскими агентами и английскими эмиссарами, и сразу же, 5 апреля 1941 года, был заключен пакт о дружбе между Россией и Сербией. Тогда г-н Сталин был убежден, что эта кампания, может быть, задержит нас на целый год и что тогда скоро наступит момент, когда он сможет, наконец, выступить на сцену, используя не оружие, а свой гигантский людской резервуар. Но сегодня я могу впервые сказать: мы знали об этом кое-что еще. 
В 1939 году 4, 9 и 30 июля 1940 года в Лондоне состоялись несколько т.н. закрытых заседаний британской Палаты общин, и на этих закрытых заседаниях г-н Черчилль, накачавшись виски, выражал свои мысли, свои надежды и в конце концов своё убеждение в том, что Россия дрейфует в сторону Англии и что он имеет абсолютно достоверные сведения от мистера Криппса, что максимум через год-полтора Россия выступит на сцену, поэтому нужно продержаться еще год-полтора. На этом основывалась непонятная тогда смелость этого господина. Но мы всё время были в курсе. 
Я сделал из этого соответствующие выводы. Во-первых, нужно было освободиться на юго-восточном фланге. Сегодня, зная всё, что произошло, мы можем лишь поблагодарить Муссолини за то, что он еще 28 октября 1940 года вскрыл этот гнойник. Нам удалось еще весной за несколько недель окончательно решить эту проблему с помощью поддерживающих нас европейских государств (Венгрии, Румынии и Болгарии) и блестяще закончить кампанию занятием Крита 1 июня 1941 года, заперев тем самым Дарданеллы. 
Я уже много говорил об успехах нашего Вермахта. В ходе этой кампании как сухопутные войска, так и авиация покрыли себя славой. 
После этого я стал следить за каждым движением нашего великого противника на Востоке. С апреля по май я, можно сказать, непрерывно находился на наблюдательном пункте и отслеживал все процессы, исполненный решимости в любой момент, как только мне станет ясно, что противник готовится к наступлению, в случае необходимости опередить его на 24 часа. 
В середине июня признаки стали угрожающими, а во второй половине июня не осталось никаких сомнений в том, что речь идет о неделях или даже днях. И тогда я отдал приказ выступить 22 июня. 
Поверьте мне, старые товарищи, это было самое трудное решение за всю мою жизнь, решение, о котором я знал, что оно втянет нас в очень тяжелую борьбу, но надеялся, что шансы выиграть ее тем больше, что быстрый мы опередим другую сторону. 
Какова была тогда ситуация? Не Западе мы обеспечили свою безопасность. При этом я хотел бы сразу предупредить. В лагере наших противников есть гениальные политики, которые говорят теперь, что я знал, что на нас не нападут с Запада, поэтому осмелился начать наступление ва Востоке. Этим гениям я могу только сказать: они недооценивают мою осторожность. Я провел такую подготовку на Западе, что они могут начать в любой момент. Если господам англичанам захочется предпринять наступление в Норвегии, на побережье Германии, в Голландии, Бельгии или во Франции, мы можем только сказать: «Давайте! Вы уйдете еще быстрей, чем пришли». Мы привели сегодня эти побережья в иное состояние, нежели то, в каком они были еше год назад. Работа там была проведена с национал-социалистической основательностью. Руководил большей частью этой работой — достаточно назвать лишь одно имя — наш товарищ Тодг. 
Разумеется, работы там продолжаются непрерывно. Вы знаете меня со времени основания партии. Я никогда не успокаиваюсь, и если где-нибудь стоят десять батарей, то к ним из предосторожности добавляются еще пять, а там, где стоят 15 — ещё пять и ещё, благо наши противники поставляют нам достаточное количество батарей. 
Мы оставили везде достаточно сил, чтобы быть готовыми в любой момент отразить нападение. Его не произошло? Тем лучше. Я против кровопролития. Но если они придут, то, как уже сказано, уйдут еще быстрее. В этом мы уверены. 
На Балканах мы также себя обезопасили. В Северной Африке нам также удалось совместными усилиями установить стабильный порядок. Финляндия изъявила готовность выступить на нашей стороне, Румыния тоже. Болгария также осознавала опасность и не делала ничего, что могло бы причинить нам вред. Венгрия тоже поняла, что наступает великий исторический час и приняла героическое решение. Так что, когда настало 22 июня, я, осознавая свою ответственность перед собственной совестью, решил предупредить нависшую угрозу, может быть, с опережением всего на несколько дней».

28.06.2026

Історію в Польщі пишуть пропагандисти, а не історики

polska

Історію в Польщі пишуть пропагандисти, а не історики.

Не було ніякої "Волинської різанини" це двосторонній етнічний конфлікт та результат міжетнічної війни, спричиненої окупаційною політикою та соціально-національним гнітом.

Головні учасники: ОУН (б) та Українська повстанська армія (УПА) з одного боку; польська Армія Крайова (АК), батальйони хлопські та польські повстанські загони — з іншого.

Поляків загинуло більше тому що українці проживало на цій території в сім разів більше. 

У період 1943–1944 роках майже у кожному селі на Волині гинули і українці, і поляки. Десь вбивства були масовішими, а десь райони були краще укріпленими. Дані щодо загиблих різняться, особливо з польського боку. Ще в 90-х роках звучала цифра - близько 50 тисяч загиблих поляків, потім озвучили 75 тисяч, далі - 90, 100 тисяч. Більш праві історики говорять вже й про 250 тисяч і навіть 500 тисяч. Так що методології немає, але є жонглювання цифрами".

Проте документально підтвердити вдалося близько 30 тисяч жертв. Українські дослідники оцінюють втрати поляків у 38–39 тисяч осіб. Щодо числа загиблих українців теж немає одностайної думки, однак вітчизняні дослідники називають цифри у межах 12–20 тисяч осіб.

23.06.2026

Період польської окупації 1919—1939 рр

Період польської окупації м. Львова розпочався з 21 листопада 1918 року, коли останні відділи Української галицької армії відступили з міста у напрямку Винник. До 1921 р. у місті тривав надзвичайний стан у зв’язку з воєнними подіями (польсько-українська війна між Другою Річчю Посполитою та Західноукраїнською Народною Республікою тривала до липня 1919 р. та радянсько-польська війна ‑ до 1921 р.). Після завершення воєн Східна Галичина, згідно Ризького договору між Радянським Союзом та Польщею, була приєднана до останньої на особливих засадах. Тут створено тимчасовий уряд підзвітність котрого підлягала не польській владі у Варшаві, а представникам Ліги Націй – Раді амбасадорів. Українцям Галичини було гарантовано всі права національної меншини: рівність перед законом, свободу слова, совісті та віросповідання, право вживати українську мову у діловодстві, власне шкільництво, та самоврядування. Попри те, що Галичина офіційно не входила до складу Польщі (до 14 березня 1923 р.), тут було встановлено поліційний терор. Всі свободи української громади нехтувалися представниками польських адміністрації, влади, правоохоронних органів. У березні 1920 р. поляки запровадили назву «Малопольска Всходня», таким чином заборонивши вживання назву Західна Україна. Також замість етноніму «українець» ввели стародавнє визначення «русін», «рускі» та «русінські». Галицький Крайовий Сейм та Крайовий Виділ були скасовані. У сфері освіти, від 16 серпня 1919 р., діяла заборона навчатися в університетах Львова українській молоді, що не прийняли польського громадянства та не відбули військової служби у польському війську. Вимогу Наукового Товариства ім. Т. Шевченка про відкриття приватних курсів з університетською програмою було рішуче відкинуто польською владою. Автономну галицьку Крайову Шкільну Раду, що існували з часів австрійського панування в Галичині, було скасовано, а замість неї створено «Кураторію львівської шкільної округи», підпорядкованої міністерству освіти у Варшаві. Дозвіл розпочати навчання було дано лише польським гімназіям. А в народних школах примусово впроваджено вивчення польської мови. В листопаді 1920 р. було проведено перепис населення Галичини як частини польської держави. В листопаді 1922 р. – вибори до польського сейму. А в грудні 1922 р. – перший примусовий набір до польського війська. В березні 1923 р. Рада амбасадорів прийняла рішення про інкорпорацію Галичини до складу Польщі, і лише з цього часу в Галичині повинна була відбуватися реорганізація владних структур, освіти тощо, тобто впровадження польських стандартів управління, проте станом на 1923 р. ці процеси вже завершувалися.

Політика щодо меншин, яку проводив Міхал Ґражинський, що очолював Сілезьке воєводство, де була велика німецька меншина

Воєвода Міхал Ґражинський, який очолював Сілезьке воєводство, у своїй політиці щодо меншин прагнув мінімізувати автономію Сілезького воєводства, зменшити роль німецької меншини у воєводстві, посилити роль польського суспільства, що населяло воєводство, та підтримати польську меншину в Німеччині. Воєвода Ґражинський був переконаний, що польське суспільство, яке населяло Сілезьке воєводство, негативно ставилося до німецької меншини, тому він намагався заручитися підтримкою польського суспільства для Табору Пілсудського (групи політиків, якою керував Юзеф Пілсудський) згаданими вище засобами. Щоб досягти цього, він розподіляв державні вакансії переважно полякам і підтримував розвиток шкільної освіти польською мовою.

Воєвода Ґражинський дискримінував німецькі установи та групи, які діяли в Сілезькому воєводстві. Більше того, він зменшив права німецької меншини. Розвиваючи польську систему шкільної освіти, він призвів до послаблення позицій німецьких шкіл. Поляків, які проживали в Сілезькому воєводстві, мотивували віддавати своїх дітей до польських шкіл замість німецьких шкіл. Наслідком цих дій стало закриття шкіл, які утримувалися членами німецької меншини.

Поява економічної кризи у 20-х роках була використана воєводою Ґражинським для продовження реалізації антинімецької політики. Економічні установи, яким загрожувало банкрутство, були захоплені воєводством, і воєвода призначив поляків на їх керівні посади. Крім того, він прискорив розподіл німецького багатства, щоб зменшити вплив заможної німецької меншини. Незважаючи на те, що між Польщею та Німеччиною була підписана угода щодо вирішення всіх конфліктів мирним шляхом, воєвода Ґражинський не припинив дискримінацію німецької меншини. 

Німецькі робітники зазнавали дискримінації, і, якщо це було можливо, всі конфлікти між членами польського суспільства та німецькою меншиною вирішувалися на користь поляків. Як офіційну причину своєї політики щодо меншин воєвода Ґражинський оголосив про зростання націоналістичних тенденцій серед членів німецької меншини та наголосив на відсутності лояльності німців до польського уряду. Незважаючи на те, що він звинувачував німців у націоналістичних тенденціях, він не співпрацював з німецькими установами, які намагалися боротися з гітлеризмом. Його політика призвела до зростання антипольських настроїв у Сілезькому воєводстві.

Однак, завдяки діям воєводи Ґражинського, велика частина установ, які раніше очолювали німці, перейшла у власність польської держави і почала приносити дохід до польського бюджету. У сфері культури воєвода Ґражинський приділяв багато уваги зменшенню комплексу меншовартості польської культури щодо німецької культури, будучи меценатом мистецтва для польського мистецтва.

21.05.2026

За час німецько-радянської війни радянські військові трибунали винесли смертні вироки щодо понад 284 тисяч військовослужбовців

За час німецько-радянської війни (1941–1945 роки) радянські військові трибунали винесли смертні вироки щодо понад 284 тисяч військовослужбовців, з яких було розстріляно близько 158 тисяч. Значна частина вироків виконувалася негайно.


Крім того, існувала велика кількість позасудових страт, здійснюваних "на місці" за наказом командування, особливих відділів та загороджувальних загонів.
Офіційна статистика судів: За даними військових архівів, протягом 1941–1945 років було засуджено 2,5 мільйона осіб, з них до вищої міри покарання (розстрілу) було засуджено 284 тисячі військовослужбовців, а безпосередньо виконано 158 тисяч смертних вироків.
Також практикувалися позасудові розстріли: Десятки тисяч осіб розстрілювали безпосередньо "на місці" без проведення слідства чи суду. Це відбувалося за обвинуваченнями у дезертирстві, боягузтві, самовільному відступі, здачі в полон або антирадянській агітації.
Офіційні дані щодо кількості розстріляних виключно без суду (тобто без оформлення хоча б спрощеного судового вироку) неможливо підрахувати з абсолютною точністю через знищення більшості таких документів НКВС та специфіку ведення військового обліку сталінського режиму.
Штрафні батальйони: Сотні тисяч засуджених людей відправляли на вірну смерть на найнебезпечніші ділянки фронту, де вони також зазнавали колосальних втрат особливо при традиційних для Червоної Армії "м'ясних штурмах".
Діяльність загороджувальних загонів:
Загороджувальні загони використовувались для примусового стримування військ від відступу. Їхня головна мета полягала в тому, щоб зупиняти втікачів з поля бою кулеметним вогнем. Скількох людей вони вбили під час відступу - оцінити неможливо.
Для розуміння порядку цифр - лише за 2,5 місяці, в період з 1 серпня по 15 жовтня 1942 року, загороджувальні загони затримали понад 140 тисяч військовослужбовців. Багатьох розстрілювали на місці або відправляли до штрафних батальйонів.

18.05.2026

Против исторической лжи: Бенжамин Фридман хотел предостеречь Америку и евреев

Предостережение для Америки

Речь еврейского патриота-бизнесмена

В 1961 г. Бенжамин Фридман в вашингтонском отеле Виллард произнёс речь в честь Конде МакКинли – издателя журнала «Common Sense».

Бенджамин Фридман, 82 года, центр (слева) с галстуком бабочкой, получает награду за заслуги от Анти-коммунистической Федерации Польских Борцов за Свободу в городе Салем, Массачусетс, 1972 год.

Фридман хотел предостеречь Америку. Однако я думаю, что это было предостережение не столько для Америки, сколько для всех евреев, и прежде всего сионистов.

Бенжамин Фридман был довольно хорошо известной личностью в США. Удачливый еврейский коммерсант из Нью-Йорка Сити водил дружбу с Бернардом Барухом, Самуэлем Унтермайером, Вудроу Вильсоном, Франклином Рузвельтом, Джозефом Кеннеди, бывшим американским послом в Великобритании, Джоном Ф. Кеннеди и сo многими другими важными персонами.

По его словам, после второй мировой войны он порвал с еврейской тиранией, в которой были замешаны США.

Речь Фридмана ничего не потеряла от своей актуальности, как доказывают многочисленные цитаты из недавнего прошлого. Так в частности эрцгерцог Отто фон Габсбург в разговоре с австрийским журналом «Zur Zeit» 20.11.2002 г. сказал: «В американском Пентагоне всё решают евреи, а Пентагон поддерживает Израиль, т.е. они решают, быть войне или миру». Об этом разговоре немецкая пресса не проронила ни слова. А Ариель Шарон выразился ещё яснее: 
«Об одном я могу сказать совершенно точно. Тебе не стоит переживать по поводу американского давления. Мы, евреи, контролируем Америку и американцы знают это».
Профессор Леван писал:
«Члены конгресса, и демократы, и республиканцы, в значительной степени зависят от еврейских союзов по собиранию средств на ведение избирательных кампаний и поэтому не могут влиять на политику, проводимую Израилем».

05.05.2026

Маніпуляції довкола «бессарабської» історії в сепаратистських медіа Одещини

Недобитки "Бессарабской народной республики" ніяк не можуть змиритися зі своєю поразкою в 2015 році і продовжують дурити людей щодо так званої "Бессарабії", пише Ізмаїл-онлайн.
 
Історія дуже проста:
Російська імперія у 1812 році анексувала частину Молдавського князівства між річками Прут і Дністер і в 1815 році назвала її Бесарабською областю (Бессарабією), хоча перед анексією цю частину князівства місцеве населення і взагалі ніхто так не називав. Тобто це чисто російська новостворена назва.
 
В 1917 році Російська імперія розвалилася і штучно розділений молдавський народ демократичним шляхом возз'єдналася з матір'ю-батьківщиною Румунією. Причому російську імперську назву "Бессарабия" для цього регіону румуни відкинули.
* * *
Фотографія 2-ї сторінки секретного додаткового протоколу до Договору про ненапад між Німеччиною та СРСР, відомого як Пакт Молотова-Ріббентропа.
Документ було підписано 23 серпня 1939 року в Москві представниками урядів СРСР (В. Молотов) та Німеччини (Й. фон Ріббентроп).
Цей протокол передбачав розмежування сфер інтересів у Східній Європі, зокрема інтерес СРСР до Бессарабії та політичну незацікавленість Німеччини в цьому регіоні.
Умови договору вимагали від обох сторін зберігати цей документ у суворій таємниці.
 
Втім новостворена імперія СРСР, якою правили більшовики, не змирилася із втратою Бессарабської губернії. На їх картах і в підручниках ця територія центром в Кишиневі позначалася як окупована Румунією. Так само вона називалася і в пакті Молотова-Ріббентропа про розділ Румунії, яким гітлерівська Німеччина визнала так звану «Бессарабію» сферою впливу СРСР, давши згоду на її окупацію.

23.04.2026

Колоніальний характер створення «Бессарабії» в Російській імперії

Після анексії 1812 року Російська імперія здійснила класичну імперсько-колоніальну операцію над частиною території Молдавського князівства між Прутом і Дністром.

По-перше, ця територія не була «нічийною» — вона становила органічну частину історичної Молдавії (Țara Moldovei) з власною адміністративною системою (ținuturi), правом і традицією.

По-друге, Росія не зберегла ані назву, ані політичну ідентичність цієї землі, а штучно перейменувала її на «Бессарабську область», використавши назву, яка:

  • не існувала як адміністративна одиниця до 1812 року,
  • не була самоназвою місцевого населення,
  • у кращому разі використовувалась в іноземній картографії для вузького південного регіону (Буджака),
  • і була фактично юридично порожньою.

Це типовий колоніальний прийом: заміна історичної назви на нову, щоб стерти політичну спадковість території.

По-третє, у геральдиці імперія застосувала ще один характерний механізм:

  • взяла місцевий символ — тура (герб Молдавського князівства),
  • але помістила його під імперську корону.

Це створює чітке ієрархічне повідомлення: місцева ідентичність визнається лише як підпорядкована, а верховна влада належить імперії.

Тобто:

  • 🐂 тур → «це молдавська спадщина»
  • 👑 корона → «але вона під владою Росії»

Що це означає в колоніальній логіці

У сукупності ці дії утворюють класичну модель колоніальної політики:

  1. Анексія території без збереження її державності
  2. Перейменування для розриву історичної тяглості
  3. Привласнення символів під імперським знаком
  4. Нав’язування нової адміністративної ідентичності

Висновок

Російська імперія не «успадкувала» жодну «Бессарабію», а створила її як адміністративну конструкцію після анексії частини Молдавського князівства, одночасно використавши місцеву символіку і підпорядкувавши її імперській владі через геральдику та назву.

17.04.2026

Ватутін — Катюзі по заслузі

https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjnR9b6fI8Agsnpcaq7nH58T_19tY7_Zaa1JI5vVdnoUSU2j4lhtOLLRtJatT20urDtBxAaTsinlZFQlTT1Xl62efQwrWLQ1wadKnw-jBCXvms_1PJ7Z3wubx_waSGlwPNt5OnGWQCs8ym1/s1600/%25D0%25B2%25D0%25B0%25D1%2582%25D1%2583%25D1%2582%25D0%25B8%25D0%25BD-960x640.jpg

15 квітня 1944 року в київському госпіталі помер генерал армії СРСР Микола Ватутін — людина, яку радянська пропаганда роками подавала як «видатного сталінського полководця», а його смерть перетворила на символ героїзму. Та за цією офіційною картинкою — інша, значно темніша історія.
 
29 лютого 1944 року під час об’їзду військ Ватутін потрапив у засідку бійців Української повстанської армії поблизу сіл Милятин і Сіянці (нині Рівненщина). У перестрілці він отримав важке поранення. Понад півтора місяця лікарі намагалися врятувати його життя в Києві — марно.
 
Похорон генерала став одним із наймасштабніших у СРСР воєнного часу: три дні прощання, поховання в Маріїнському парку біля Верховної Ради, а згодом — помпезний пам’ятник. 
 
Саме тоді почав формуватися культ «героїчного Ватутіна», до могили якого водили офіційні делегації, коли потрібно було «вшанувати пам’ять полеглих». Його образ активно використовували під час пропагандистської кампанії до «повного звільнення України» восени 1944 року.
 
Але ким він був насправді?
 
Росіянин за походженням, член більшовицької партії з 1921 року, Ватутін ще з юності брав участь у боротьбі проти українського спротиву:
- у 1920 році воював проти загонів Нестора Махна;
- у 1920–1921 роках придушував повстанський рух на Полтавщині;
- у 1939 році командував військами під час вторгнення в Польщу, за що отримав орден Леніна.
 
Найстрашніша сторінка його командування — події 1943 року, форсування Дніпра та бої за Букринський плацдарм. Радянське керівництво обрало тактику, яку важко назвати інакше як «завалити ворога тілами». За різними оцінками, лише тут загинули сотні тисяч радянських солдатів — цифри сягають приблизно 400 тисяч. Втрати німців були в рази меншими.
 
Особливий цинізм полягав у тому, як поповнювали ці втрати. На щойно «звільнених» територіях лівобережної України масово мобілізували юнаків 16–18 років — часто без належної підготовки, без зброї, інколи навіть без форми. Їх буквально гнали на переправу через Дніпро під кулеметний вогонь. 
 
Очевидці згадували, що німецькі кулеметники не витримували психологічно, адже перед ними були не озброєні солдати, а фактично беззахисні люди. Але на місце загиблих одразу йшли нові.
 
Скільки серед тих сотень тисяч полеглих було саме українських хлопців — невідомо. Десятки тисяч? Сотня? Більше? Відповіді немає. Але відповідальність — є.
І саме на Волині, 29 лютого 1944 року, ця історія отримала свій фінал: генерал, причетний до цих подій, був смертельно поранений бійцями УПА. За півтора місяця він помер.
 
Історія інколи сама розставляє акценти. Бо якими б не були офіційні пам’ятники й гучні промови — пам’ять про справжню ціну «перемог» нікуди не зникає.

13.04.2026

Карта яка є наочним доказом що «Бессарабия» у 1940 році не була адміністративною реальністю

Радянська військово-оперативна карта Генерального штабу РСЧА, 1939–1940 рр., підготовлена для планування окупації території між Прутом і Дністром, позначеної як «Бессарабия».

Це радянська військово-оперативна карта Генштабу РСЧА, підготовлена у 1939–1940 роках, безпосередньо в межах підготовки до ультиматуму Румунії та окупації 1940 року.

Ключові ознаки, які це підтверджують

  1. Мова і терміни

    • Усі топоніми подані російською: Кишинёв, Аккерман, Бендеры, Тирасполь, Болград.

    • Територія між Прутом і Дністром позначена як «Бессарабия», заштрихована — це не румунська і не міжнародна картографія, а суто радянська.

  2. Тип заштрихування

    • Діагональне штрихування — стандартна радянська військова практика для позначення:

      • території, яка планується до зайняття / анексії;

      • або вважається «тимчасово чужою, але своєю за концепцією».

    • Так ніколи не позначали власні адміністративні одиниці.

  3. Відсутність румунського адміністративного поділу

    • Немає жудеців, немає румунських назв, немає кордонів адміністративних одиниць Румунії.

    • Це означає: карта не описує реальність, а проектує бажаний радянський простір.

  4. Акцент на транспорті й рельєфі

    • Чітко промальовані:

      • залізниці,

      • шосе,

      • переправи,

      • ріки як природні рубежі.

    • Це типово для оперативно-тактичних карт, а не політичних чи цивільних.

  5. Хронологічний маркер

    • На карті вже є пакт Молотова–Ріббентропа як фон, але ще немає радянських кордонів 1940–1941.

    • Отже: період — кінець 1939 / перша половина 1940.

Сіре обведення - важливий населений пункт як тактичний об’єкт. 

Сірим (графітовим) тоном на радянських військових картах виділяли населені пункти підвищеного оперативного значення, а не фортифікації як такі.

Йдеться про опорні пункти місцевості, які могли:

  • використовуватися як вузли оборони або наступу,

  • бути штабними, тиловими або комунікаційними центрами,

  • мати міцну забудову (камені, промислові об’єкти, склади, станції),

  • контролювати переправи, вузли доріг, залізниці.

Чому саме ці міста обведені

Якщо подивитися уважно, сірим виділені:

  • Кишинів — адміністративний і транспортний центр;

  • Бендери — вузол біля Дністра і стратегічний міст;

  • Аккерман — контроль лиману і виходу до моря;

  • Болград / Ізмаїл / Тирасполь (у регіоні) — ключі до Буджака, Дунаю, переправ.

Як правильно називати цю карту

Коректна ідентифікація:

Радянська військово-оперативна карта Генерального штабу РСЧА, 1939–1940 рр., підготовлена для планування окупації території між Прутом і Дністром, позначеної як «Бессарабия».

Або коротко, для публічного вжитку:

Окупаційна карта СРСР 1940 року.

Чому вона важлива концептуально

Ця карта — наочний доказ, що:

  • «Бессарабия» у 1940 році не була адміністративною реальністю,

  • а існувала виключно в радянському військово-пропагандистському мисленні,

  • як реанімація імперської губернії 1812–1917 років.

Тобто це візуальний артефакт гібридної війни ХХ століття.

СМЕРТЬ ШПИОНАМ возглавил еврейский шпион! История СССР как она есть. Лекция историка А. Палия

Наверняка вы знаете, что в сегодняшней России
фактически возрождён так называемый Смерш. То есть организация, которая
убивает в зоне прифронтовой своих
собственных солдат. Видео с этими
привязанными несчастными российскими
солдатами, которых обнуляют их просто
огромное количество. Так вот, сегодня я,
украинский историк, расскажу вам о том,
что случилось с предыдущим смершим.
организация, которая так и называлась Смерть шпионам.

Вы будете просто поражены, потому что оказалось, что не просто половина съезда компартии ВКПБ тогдашнее оказалась иностранными шпионами, но и первый единственный глава этого самого Смерша тоже оказался иностранным шпионом и даже, представьте себе, еврейским.
Эта история очень и очень зачётная. Ну, по крайней мере, его туда назначили, в эти шпионы.

16.12.2025

Сепарська влада Ізмаїла рятує «День воинской славы России» і надає РПЦ МП «офіційні докази» для визнання Олександра Суворова святим

Російська версія "героїчного взяття Суворовим Ізмаїла" виявилася повною брехнею!

Сепарська влада Ізмаїла рятує «День воинской славы России»

Сепарська влада Ізмаїла рятує «День воинской славы России» і надає РПЦ МП «офіційні докази» для визнання Олександра Суворова святим, пишуть в пабліку Ізмаїл-онлайн.

У 2022 році Міністерство оборони фашистської росії звернулося до РПЦ МП із проханням розглянути можливість канонізації Суворова.

Патріарх РПЦ МП Гундяєв повідомив, що церква вже збирає необхідні матеріали про життя полководця.

Втім, для канонізації московським попам потрібні документальні свідчення чудес, здійснених кандидатом у святі.

На прохання попів Ізмаїльська міська рада вже підготувала такі «докази» безпосередньо за місцем їх «здійснення» — в Ізмаїлі.

Загальновідомим «дивом» Суворова вважається те, що він за 2 години 30 хвилин (з 5:30 до 8:00) вбив 26 тисяч турків, 9 тисяч узяв у полон, перестрибнув 10-метрові мури кам’яної фортеці та захопив Ізмаїл.
Справжнє чудо!

Саме на підставі цього «чуда» в Московії святкують «День воинской славы России», який відзначають 24 грудня — у день дивовижного взяття Суворовим Ізмаїла у 1790 році.

Але виникла проблема

10.12.2025

Московський улус Золотої орди (Олександр Невський, князь Данило, Іван Калита) та хан Узбек


Створюючи Російську імперію, московська еліта розуміла, що без великого минулого неможливо створити велику націю. Потрібно було прикрасити минуле, можливо навіть привласнити чуже. Для цього московськими царями, починаючи з Івана Грозного, було поставлено завдання привласнити історію Київської Русі і створити офіційну міфологію Російської імперії. Найбільше в цьому напрямі зроблено царицею Катериною ІІ, яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Указом від 4 грудня 1783 року Катерина ІІ створила комісію в складі 10 видних істориків для «складання записок про стародавню історію, переважно Росії» під керівництвом самої Катерини ІІ і графа Шувалова. Діяльність комісії була засекречена і тривала 10 років. В 1792 році «материнська історія» побачила світ. В процесі роботи комісії були зібрані і переписані всі давні літописи, а оригінали — знищені. 

У землі Моксель ханом Батиєм в 1237–1238 роках було проведено перший облік кількості людей.

Другий перепис населення в імперії Чингісидів відбувався протягом 1254–1259 років. Він відбувався поетапно: від однієї підкореної землі до іншої. 

Третій перепис 1272 року проведений ханом Золотої Орди Менгу–Тимуром. Хан був колосальною особистістю не тільки в історії Орди, а й в історії її Московського улусу. Тому що особисто Менгу–Тимур створив і саму Москву, і Московське удільне князівство.  

Після смерті хана Батия в 1255 році та його старшого сина Сартака, отруєного на початку 1257 року, за велінням великого Менгу–хана правителем Золотої Орди став хан Берке — брат Батия. Берке став противником Батия тільки з осені 1254 року, коли той зазіхнув на його добробут, переселивши з родючих західних земель Каспію на напівпустельні північно–східні землі за рікою Урал. 

Коли воцарився внук хана Батия — Менгу-Тимур, він негайно відновив порядки свого діда. У 1269–1271 роках відбувся похід хана Менгу-Тимура на Константинополь. Хан Менгу-Тимур особисто не брав участі у поході. І це вкотре свідчить не про підкорення країни чи завоювання її земель, а про звичайне залякування. Війська Менгу–Тимура підійшли під мури Константинополя, але штурмувати місто не стали. Як свідчать арабські історики, справу владнали шляхом звичайних переговорів.Очевидним результатом воєнного походу на Константинополь стала повна залежність ростово–суздальського православ’я від ханської влади. Ви не знайдете в Московії з 1280 до 1461 року жодного митрополита, який зайняв би кафедру без ханського ярлика.

Розкол в Монгольській імперії посилився після перенесення столиці з Каракорума на територію Китаю (спочатку, в 1260 році, в Кайпін, а в 1264 році — у Ханбалик, сучасний Пекін). Правив Хубілай у Китаї до 1295 року. В 1368 році династія Хубілая перервалася через скинення з трону Токай–Тимура, останнього з його спадкоємців. Усі тюркські племена, які перекочували разом із ханами на територію Китаю, були асимільовані китайцями і зникли з історичної арени.

17.10.2025

Війни пам’яті передують військовим вторгненням

Хто контролює минуле – контролює майбутнє 

Війни за історію дуже часто переростають у конвенційні. 

А історична агресія (з якого б боку кордону вона не велася) переростає у агресію фізичну.

Оскільки рівень загроз лише зростає передруковую тези мого виступу під час круглого столу «Війна за історію: як перемогти російського агресора», які були озвучені рівно вісім років тому.
Цей важливий і актуальний нині текст став моєю компіляцією власних думок та тез, які запропонували Андрій Холявка, Євген Костюк, Михайло Галущак.

Отож:

"Війни за історію - це не ексклюзивний винахід російських агресорів. Ще з давніх часів первісних держав, приміром єгипетських фараонів - переможець висікав перебільшену історію своїх перемог на камені, а очільник ворожої держави при першій же спробі їх переписував.

Очевидно, коли керівництво української держави намагається втягнути велику вічну війну, тотальну за своєю суттю і майже тисячолітню за часом протистоянням у прокрустове ложе незрозумілої АТО, важко очікувати позитивних результатів цього протистояння. 

Нам варто чітко називати речі своїми іменами: йде війна, а нинішній етап цієї війни відбувається в момент тривання і незакінченності столітньої Національно-визвольної Революції. 

Росія веде війну (і це закріплено у її воєнній стратегії) у чотирьох просторах і трьох часових вертикалях.

Це війна на суші, в повітрі та космосі, на воді та в інформаційно-світоглядовій сфері. Війна за минуле, теперішнє і майбутнє.

19.09.2025

Чому в Ізмаїлі не було кам'яної фортеці і яке значення в його історії мала російсько-турецька війна 1806–1809 років


Через розвиток артилерії у XVIII столітті кам’яні фортеці вже втратили своє значення. Причина проста: якщо гармати встановити на високих стінах фортеці, то перед ними утворювалася так звана «мертва зона», де під час облоги атакуюча сторона почувалася відносно безпечно.

Щоб зробити артилерію ефективнішою, захисники міст споруджували редути (фр. redoute — «укриття, опорний пункт») — фортифікаційні укріплення замкненого типу, зазвичай земляні, з валом та ровом, призначені для самостійної оборони. Найчастіше редути мали форму чотирикутника (див. фото).

Важливо зазначити, що в "несуворівських" спогадах та мемуарах і навіть у піснях козаків, серед укріплень Ісмаїла/Матроски крім редутів згадуються палісади — це старовинна оборонна споруда у вигляді частоколу із товстих, загострених зверху колод. Як фортифікаційна споруда - у вигляді стіни з колод висотою декілька метрів, закопаних в землю і з'єднаних для міцності між собою горизонтальними брусами. Колоди часто встановлювалися на земляних валах біля ровів наповнених водою.

У російсько-турецькій війні 1806–1809 рр. переправа у Ісмаїла/Матроски знову стала одним із ключових стратегічних об'єктів. Після невдалого штурму Суворова, який допустив безліч втрат, і вдалого захоплення Ісмаїла запорізькими козаками 1790 року, через рік після його взяття, за Ясським договором Ісмаїл повернули туркам.

Земляні укріплення були посилені турками й перетворені на потужний оборонний вузол на Дунаї.

У 1807 році російські війська спробували захопити Ісмаїл/Матроску і переправу, але незабаром змушені були зняти облогу.

Окрім самої облоги, під час цієї кампанії були сутички та військові операції навколо Ізмаїла: турецькі гарнізони робили виходи, вилазки (sortie) спробуючи прорвати блокаду і прорізати підкріплення, а російські підрозділи здійснювали маневри, щоб блокувати й захоплювати позиції турків в околицях.

У 1809 році російські війська під командуванням генерал-лейтенанта Івана Засса розпочали нову облогу Ізмаїла. Переправу і містечко Ісмаїл захищали війська Османської імперії, але російські війська використали облогові батареї, редути й флотилію на Дунаї. Після тривалих обстрілів і поступового стискання блокади 23 вересня 1809 року Ізмаїл капітулював, що стало важливою перемогою Російської імперії на Дунаї.

На плані взяття Ізмаїла облоговими російськими імператорськими військами, є опис того, яким чином здійснено облогу на день підкорення Ізмаїла під керівництвом генерал-лейтенанта Засса. План складений в Ізмаїлі 23 вересня 1809 року і на ньому зазначені:

a. Загони, укріплені валом.
b. Редут, споруджений для розділення загонів генерал-майором Воїновим.
c. Російська флотилія.
d. Батарея, збудована 31 серпня.
e. Редут, збудований 4 вересня.
f. Батарея з казематами й траншеями, споруджена 10–11 вересня.
g. Батарея, збудована в ніч з 11 на 12 вересня.

Отже, земляний чотирикутний редут, залишки якого (на фото) деякі ізмаїльці видають за залишки кам'яної фортеці, скоріше за все був побудований турками в 1806–1809 роках для оборони міста та стратегічної переправи.

Безумовно, російсько-турецька війна 1806–1809 рр. має набагато більш важливе значення в історії Ізмаїла. Втім брехні Суворова та російської пропаганди щодо "героїчного взяття кам'яної фортеці Ісмаїл" (якої насправді не існувало) досі затьмарюють більш важливі події і битви початку XIX століття.

Читайте також: Ізмаїльська влада досі просуває брехливу російську версію взяття Ізмаїла в 1790 році

Звідки взялася назва «Бессарабія» і чому сепаратисти хочуть перейменувати її на «Басарабію»

Недобитки “Бессарабської народної республіки” намагаються змінити колоніальну імперську назву «Бессарабія» на нібито “історичну” «Бассарабію...