Колоніальний характер створення «Бессарабії» в Російській імперії

Після анексії 1812 року Російська імперія здійснила класичну імперсько-колоніальну операцію над частиною території Молдавського князівства між Прутом і Дністром.

По-перше, ця територія не була «нічийною» — вона становила органічну частину історичної Молдавії (Țara Moldovei) з власною адміністративною системою (ținuturi), правом і традицією.

По-друге, Росія не зберегла ані назву, ані політичну ідентичність цієї землі, а штучно перейменувала її на «Бессарабську область», використавши назву, яка:

• не існувала як адміністративна одиниця до 1812 року,
• не була самоназвою місцевого населення,
• у кращому разі використовувалась в іноземній картографії для вузького південного регіону (Буджака),
• і була фактично юридично порожньою.

Це типовий колоніальний прийом: заміна історичної назви на нову, щоб стерти політичну спадковість території.

По-третє, у геральдиці імперія застосувала ще один характерний механізм:

• взяла місцевий символ — тура (герб Молдавського князівства),
• але помістила його під імперську корону.

Це створює чітке ієрархічне повідомлення: місцева ідентичність визнається лише як підпорядкована, а верховна влада належить імперії.

Тобто:

• 🐂 тур → «це молдавська спадщина»
• 👑 корона → «але вона під владою Росії»

Що це означає в колоніальній логіці

У сукупності ці дії утворюють класичну модель колоніальної політики:

1. Анексія території без збереження її державності
2. Перейменування для розриву історичної тяглості
3. Привласнення символів під імперським знаком
4. Нав’язування нової адміністративної ідентичності

Висновок

Російська імперія не «успадкувала» жодну «Бессарабію», а створила її як адміністративну конструкцію після анексії частини Молдавського князівства, одночасно використавши місцеву символіку і підпорядкувавши її імперській владі через геральдику та назву.

Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо

Печатка Усть-Дунайського Буджацького 
козацького війська

Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо — козацьке військо, сформоване у Південній Бессарабії 1806 року (затверджене імператорським указом від лютого 1807 року).

Історія
Готуючись до нової війни з Туреччиною, російський уряд мав потребу у військових контингентах і в грудні 1806 року розпочав організацію козацького війська, до складу якого дозволялося набирати чорноморських козаків, інші категорії українського населення, що проживали в Бессарабії-Молдові та Волощині. Створення війська було розраховане і на залучення козаків Задунайської Січі.

Російсько-турецька війна (1806—1812)
У липні 1807 року у війську налічувалося понад 3 000 козаків.

Під час російсько-турецької війни 1806—1812 років козацькі відділи брали активну участь у військових діях проти турецьких військ на Дунаї: несли розвідувальну і сторожову службу, брали участь в облозі Ізмаїла, бойових операціях в Тулчі, Ісакчі, Браїлові, штурмі турецьких укріплень на дунайських островах. Поширення серед українського населення чуток про створення «нової Січі» призвело до масового руху селян-кріпаків на придунайські землі за «козацькою волею». Це викликало занепокоєння у імператорського уряду, і 20 липня 1807 року Олександр I видав наказ про припинення формування війська. У місце розташування війська прибула спеціальна військова експедиція, яка мала заарештувати селян-втікачів і повернути їх власникам, а колишніх задунайських і чорноморських козаків переселити на Кубань. У цих умовах частина устьдунайців перейшла на Задунайську Січ, а переважна більшість козаків розійшлася і осіла в придунайських степах.