Знайомтеся:
на світлині – наш земляк, уродженець міста Бережани, Почесний
громадянин міста Тернополя, масон, один із найближчих поплічників Юзефа
Пілсудського, з 1935-го року – фактичний диктатор Польщі, з 1936-го –
Маршал Польщі, Кавалер Ордена Білого Орла (1936 рік), Головнокомандувач
польської армії на початку німецько-польської війни 1939 року, КАТ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ПАНТЕОНІ ПОЛЬСЬКИХ «ГЕРОЇВ».
Так, все це про Едварда Ридза-Сміглого (Edward Rydz-Śmigły).
Читайте також: Поляки, як і інші імперці, дуже слабкі на історичну пам'ять
Для
українців постать Едварда Ридза-Сміглого асоціюється виключно із
репресіями та трагічними сторінками історії через його безпосередню
відповідальність за жорстокі воєнні злочини та антиукраїнську політику
Другої Речі Посполитої.
В українській історичній пам'яті його сприйняття сформоване трьома головними факторами:
Гібридна війна та диверсії проти Карпатської України. Масові страти січовиків на карпатських перевалах. Політика пацифікації та асиміляції.
Розберемо злочини цього польського катюги та убійника більш детально.
Едвард Ридз-Сміглий і Карпатська Україна.
Відносини
між диктатором Польщі Едвардом Ридзом-Сміглим та Карпатською Україною у
1938–1939 роках були відверто ворожими, а дії польського керівництва
під його командуванням призвели до однієї з найтрагічніших сторінок
закарпатської історії.
Польська влада розглядала виникнення
автономної, а згодом незалежності Карпатської України під проводом
Августина Волошина як пряму загрозу для своєї територіальної цілісності.
Варшава побоювалася, що ця держава стане «українським П'ємонтом» –
каталізатором національно-визвольного руху для мільйонів українців, які
проживали у складі тогочасної Польщі (на Галичині та Волині).
Диктатор
Едвард Ридз-Сміглий та міністр закордонних справ Юзеф Бек активно
підтримували ідею ліквідації Карпатської України з метою встановлення
спільного польсько-угорського кордону. Вони вважали, що це стратегічно
послабить геополітичний тиск з боку Третього Райху та СРСР, а також
ізолює українське питання.
Диверсійна операція «Лом» (Łom).
У
розрізі сучасної військової термінології дії польського керівництва є
класичним прикладом гібридної війни, метою якої було повністю
дестабілізувати регіон, створити ілюзію «хаосу та народного повстання» і
підготувати підґрунтя для анексії краю Угорщиною.
Операція «Лом»
(пол. Akcja Łom) – це секретна саботажно-диверсійна операція Другої Речі
Посполитої, що проводилася з 7 жовтня до 28 листопада 1938 року проти
Підкарпатської Русі (Карпатської України).
Організація та координація операції.
За
згодою вищого керівництва Польщі на чолі з Едвардом Ридзом-Сміглим
операцію розробляв і координував 2-й відділ Головного штабу Польщі
(військова розвідка та контррозвідка) у щільній співпраці з генеральним
штабом Угорщини. Безпосереднім керівником на місці був майор Фелікс
Анкерштайн.
На фінансування диверсій військове відомство Польщі виділило величезну на той час суму – 250 тисяч злотих.
Польща
використовувала тактику «іхтамнєт». До диверсійних загонів (наприклад,
підгрупи «Новий», «Розваж», «Карпати») вербували добровольців із числа
цивільних, резервістів, поліцейських та бійців Корпусу охорони
прикордоння (КОП).
Тактика польських диверсантів.
Щоб
приховати причетність Варшави, бойовиків засилали на Закарпаття не у
військовій формі. Вони маскувалися під місцевих гуцулів або цивільних
селян. Озброювали загони переважно трофейною зброєю австрійського або
іноземного виробництва. Полоненим диверсантам під загрозою трибуналу
було суворо заборонено зізнаватися, що вони прибули з території Польщі.
Мета диверсантів – дестабілізувати ситуацію в регіоні та створити привід
для угорського вторгнення.
Результати диверсій і терактів.
Польські
загони проникали через гірські перевали на півночі Закарпаття
(Воловець, Торунь, Майдан, Нижній Бистрий) та чинили терористичні акції.
Згідно з підсумковим звітом майора Анкерштайна, за два місяці вони встигли:
– підірвати 12 або 13 мостів і одну велику гідротехнічну греблю (дамбу);
– знищити або підпалити будівлі кількох пошт, шкіл та урядових складів;
– вивести з ладу кілометри ліній електропередач та телефонного зв'язку;
– здійснити збройні нальоти на чехословацькі прикордонні застави та жандармерію.
Найбільшим
зіткненням став напад загону зі 170 польських бандитів на села Торунь
та Прислоп 21–22 листопада 1938 року. Офіційні звіти звітували про 23
вбитих з боку оборонців Закарпаття та 11–13 загиблих лядських
терористів. 
Опір та викриття гібридної агресії.
Попри
намагання Варшави спровокувати внутрішнє антиукраїнське чи проугорське
повстання, місцеве населення диверсантів не підтримало. Для боротьби з
терором у Хусті було створено Організацію народної оборони «Карпатська
Січ», яка разом із чехословацькою армією та прикордонниками почала
виловлювати нападників у горах.
Інформаційний провал Польщі стався у
листопаді 1938 року в селі Нижній Бистрий. Січовики взяли живими двох
польських диверсантів. Під час допитів вони розкрили:
– розташування тренувальних таборів розвідки на території Польщі;
– прізвища польських офіцерів-кураторів;
– списки таємних агентів польської поліції, які діяли на Закарпатті.
Уряд
Августина Волошина опублікував фотографії полонених та їхні свідчення у
пресі, що викликало міжнародний скандал і продемонструвало світові факт
прямого іноземного (польського) втручання.
Операцію «Лом» за
вказівкою Едварда Ридза-Сміглого було згорнуто наприкінці листопада 1938
року, оскільки Угорщина тоді відклала повномасштабний наступ. Проте це
терористична операція суттєво підірвала обороноздатність Карпатської
України перед остаточною угорською окупацією у березні 1939 року. 
Трагедія на Верецькому та Яблуницькому та Ужоцькому перевалах.
Кривава
драма на Верецькому, Татарському (Яблуницькому) та Ужоцькому перевалах у
березні 1939 року – це один із найменш відомих широкому загалу, але
найбільш шокуючих воєнних злочинів міжвоєнної Європи. Вища влада Другої
Речі Посполитої здійснила масову позасудову розправу над полоненими
українськими військовими всупереч чинним міжнародним конвенціям.
Роль
Верховного головнокомандувача польської армії, диктатора Польщі маршала
Едварда Ридза-Сміглого у цих подіях є ключовою, адже акція виконувалася
за його прямим і задокументованим наказом. 
Наказ маршала Едварда Ридза-Сміглого: «Вогонь без попередження!»
У
липні 2016 року українські дослідники оприлюднили знайдені в архівах
копії таємних польських військових телеграм. Зокрема, було віднайдено
оперативну телеграму начальника польського Генерального штабу генерала
Вацлава Стахевича до генерала Мечислава Борути-Спєховича (командувача
групи військ у Стрию).
У документі чітко зазначалося:
«У зв'язку
з цим... начальник генштабу ген. Стахевич озвучив наказ маршала Польщі
Ридза-Сміглого відкривати вогонь проти українських січовиків та не брати
їх у полон».
Польське командування панічно боялося, що січовики –
більшість із яких були вихідцями з Галичини – повернуться на
підконтрольні Варшаві території та очолять там масове антипольське
повстання. Тому було прийнято рішення про їх фізичне знищення.
Таємна змова та передача полонених.
Коли
у березні 1939 року угорські регулярні війська прорвали фронт і
окупували Карпатську Україну, сотні бійців «Карпатської Січі» потрапили
до них у полон. Угорці не розстрілювали полонених галичан на місці, а
натомість уклали таємну угоду з польськими колегами.
17 березня 1939
року угорська армія привезла колони полонених січовиків (по 70–80 осіб у
кожній) на Верецький та Яблуницький перевали, які на той момент вже
стали офіційним польсько-угорським кордоном. На кордоні угорці офіційно
передали українців підрозділам польського Корпусу охорони пограниччя
(КОП). 
Хроніка розстрілу (18 березня 1939 року).
Польські прикордонники діяли за заздалегідь підготовленим планом: 
Полонених січовиків зачинили на ніч у казармах та прикордонних підсобних приміщеннях. Наступного ранку, 18 березня, українців почали виводити невеликими групами по 10–20 осіб.
Конвоїри відводили їх уздовж лінії кордону вглиб лісу та гірських
схилів (ліворуч і праворуч від перевалів на 1,5–2 кілометри) і
холоднокровно розстрілювали. Тіла вбитих скидали в заздалегідь вириті траншеї, старі окопи часів Першої світової війни або просто залишали на схилах гір.
Загальна
кількість розстріляних захисників Карпатської України лише на
Верецькому перевалі оцінюється істориками у понад 600 осіб. Аналогічні
страти, хоч і в менших масштабах, відбувалися на Татарському
(Яблуницькому) та Ужоцькому перевалах. Коли весною зійшов сніг, перевали
були буквально вкриті тілами, і місцевим селянам довелося таємно ховати
загиблих.
Довгі десятиліття радянська та польська історіографії
замовчували цей злочин. Поляки і сьогодні не хочуть згадувати про ці
злодіяння польської влади проти власних громадян. Розстріляні без суду і
слідства полонені січовики були громадянами Другої Речі Посполитої, але
були українцями – тобто громадянами «другого сорту» і їхнє життя в очах
поляків нічого не вартувало – ось і все, що потрібно пам'ятати про
польське «братерство»...
Історики наголошують, що злочинні дії уряду
Едварда Ридза-Сміглого в участі розчленування Чехословаччини та
знищення Карпатської України задля спільного кордону з Угорщиною,
фактично підіграли планам Адольфа Гітлера, котрий уже за кілька місяців –
1 вересня 1939 року – напав на саму Польщу, використовуючи, зокрема, й
територію анексованої Словаччини як плацдарм.
Маршал Едвард Ридз-Сміглий – політика пацифікації та асиміляції.
Як
фактичний диктатор Польщі після 1935 року, Ридз-Сміглий підтримував
курс на жорстке придушення українського національного руху на Галичині
та Волині, закриття українських шкіл, руйнування православних храмів
(зокрема на Холмщині) та колонізацію українських земель «осадниками».
Кампанія
з руйнування православних церков на Холмщині та Південному Підляшші,
яка проходила з середини травня до середини липня 1938 року, була
частиною так званої полонізаційно-відновної (ревіндикаційної) акції.
Проведена силами польської армії, поліції та місцевої влади, вона
суттєво підірвала становище української громади та мала катастрофічні
наслідки для українців.
Духовний та культурний погром:
Масштабне нищення храмів: за два місяці було дощенту зруйновано 127
православних сакральних споруд (91 церкву, 10 каплиць, 26 домів
молитви). Багато сакральних будівель конфіскували на користь
римо-католицької церкви.
Втрата унікальної спадщини: під урядові ломи та динаміт потрапили
безцінні архітектурні пам'ятки архітектури XVI–XVII століть (зокрема,
храми у Білій-Підляській, Замості, Корниці та Щебрешині).
Осквернення святинь: розібрання церков супроводжувалося варварським
нищенням ікон, літургійних книг та вівтарів. Часто ікони просто
спалювали на вогнищах на очах у вірян. 
Релігійний терор та насильницька асиміляція:
Примусове навернення (Конверсія): вірян за допомогою адміністративного
тиску та погроз змушували переходити у римо-католицьку віру, яку
польська влада вважала синонімом «польськості».
Економічний та соціальний шантаж: українців, які відмовлялися зрікатися
православ'я, звільняли з роботи, позбавляли державних ліцензій
(концесій) на торгівлю, а також викреслювали з черг на отримання
земельних ділянок.
Полонізація богослужінь: у тих поодиноких храмах, які вціліли, поліція
та цивільні чиновники примусово зобов'язували священників вести
проповіді та викладати катехізис виключно польською мовою. За
використання української мови священнослужителів штрафували або
заарештовували. 
Політичні та міжнаціональні наслідки. 
Радикалізація українського підпілля: жорстокість польської влади
викликала колосальну хвилю обурення. ОУН використала ці погроми для
масштабної антипольської пропаганди. Трагедія переконала багатьох
молодих українців, що мирне співіснування з Польщею неможливе, і
радикалізувала українське національне підпілля. 
Закладання підвалин для майбутньої міжнаціональної різанини: знищення
церков напередодні Другої світової війни остаточно зруйнувало залишки
довіри між українським та польським цивільним населенням. Історики
розглядають події 1938 року як один із ключових психологічних тригерів,
який згодом призвів до кривавого польсько-українського етнічного
конфлікту на Волині та Холмщині у 1943–1944 роках.
Політика
Санаційного уряду та командування польської армії на чолі з маршалом
Едвардом Ридзом-Сміглим у 1938 році фактично перетворила релігійне життя
на інструмент репресій, що мало трагічне відлуння під час подій Другої
світової війни. 
Маршал Едвард Ридз-Сміглий – «чорна постать» 1939 року.
Після
нападу Німеччини та удару СРСР у спину Польщі, маршал Едвард
Ридз-Сміглий – диктатор Другої Речі Посполитої та Верховний
головнокомандувач, 18 вересня 1939 року, коли польські захисники
тисячами гинули в боях із загарбниками, з великого переляку ганебно
драпанув аж у Румунію, залишивши свою «кохану Польщу» на поталу
окупантам.
Аби хоч частково повернути втрачену репутацію в очах
співвітчизників та якось змити з себе тавро «зрадник армії та вітчизни»,
він у 1941 році таємно повернувся до окупованої нацистами Варшави.
Керівництво підпільної Армії Крайової мало довіряло зраднику
Ридзу-Сміглому, тому прийняло маршала в свої лави рядовим вояком. Але
життя в окупації та в підпіллі – не мед і у грудні 1941 року Едвард
Ридз-Сміглий помер від серцевого нападу в окупованій нацистами Варшаві.
Соратники по підпіллю поховали колишнього маршала в סნἰⴀթɑңuⴟ від страху портках таємно, під вигаданим ім'ям – Адам Завіша.
От і все.
Більше він нічого не зробив у своєму житті, якщо коротко.
Тільки підлість, боягузтво, вбивства, грабунки, розстріли, зради, руйнування, розорення, винищування.
Здавалося б, це породження пекла має бути прокляте в віках.
Але... у наших «братів»-поляків інша думка...
Поляки перетворили могилу цього диявольського персонажу на об'єкт всенародного поклоніння.
На державному рівні Едвард Ридз-Сміглий інтегрований у пантеон батьків-засновників Другої Речі Посполитої.
У
багатьох польських містах (включаючи Краків, Варшаву, Лодзь, Ряшів,
Сандомир) на його честь названо вулиці, площі, парки або встановлено
меморіальні дошки.
Один із найбільших і найвідоміших парків у центрі
Варшави офіційно носить назву Парк культури імені маршала Едварда
Ридза-Сміглого (Park Marszałka Edwarda Rydza-Śmigłego).
Представники
Міністерства оборони Польщі та Інституту національної пам'яті (IPN)
регулярно покладають вінки до його могили, позиціонуючи його як
трагічного лідера, який став жертвою геополітичного тиску двох
тоталітарних режимів.
«Сթɑв пес, ⴖеթმἰлu гуси...»
ЕПІЛОГ.
ЛЯХАМ НА ЗАМІТКУ: КУДИ ЙТИ ВАШОМУ «КОРАБЛЮ»?
Сьогодні
офіційна Варшава б'ється в істериці, піниться від люті та ставить нам
ультиматуми через вшанування українських Героїв. Вони блокують
євроінтеграцію України, заглядають у наші підручники з історії та сміють
повчати нас, кого нам любити, кого вважати захисниками своєї землі. Нам
виставляють історичні рахунки ті, хто сьогодні на державному рівні
цілує «взасос» пам'ятники кривавим воєнним злочинцям і терористам.
Ви,
шановні, пихаті «пшеки», засліплені власним шовіністичним чадом, уперто
не бачите колоду у своїх власних очах. Ви носите квіти на могилу
Ридза-Сміглого – диктатора, який влаштовував концтабори для українців у
Березі-Картузькій, палив православні церкви, розстрілював без суду та
слідства сотнями полонених підлітків-січовиків на карпатських перевалах.
Ви назвали його іменем центральний парк у Варшаві. Ви зробили
національним кумиром нікчему і боягуза, який у 1939 році кинув свій
народ напризволяще, наклавши в штани перед Вермахтом.
Тому прикусіть
свої язики. Українці ніколи не питали і не питатимуть дозволу у
Варшави, як нам будувати свій Національний Пантеон. Якщо ваша офіційна
історична пам’ять стоїть на кістках закатованих українських селян і
розстріляних січовиків, яких знищив ваш маршал-убійник, то ваші
претензії до наших Героїв не вартують навіть паперу, на якому вони
написані.
Всі ваші ультиматуми та імперські «вологі мрії» про
«повчання українців» йдуть єдиним, чітким та вже глибоко знайомим
маршрутом – ВСЛІД ЗА РУSSКІМ ВОЄННИМ КОРАБЛЕМ.
