Российский проект «Бессарабия»

Российский проект «Бессарабия» — это специальный информационно-политический, дестабилизационный и подрывной проект, который рассматривается как составляющая гибридной войны России против Украины и более широкого антиукраинского проекта «Русский мир». Его цель — использование исторических, этнических, языковых и региональных различий населения юга Одесской области для формирования представления о Буджаке как якобы отдельной от Украины территории, создания почвы для сепаратизма и ослабления украинского контроля над регионом.

Название «Бессарабия» в рамках этого проекта используется не только как географическое обозначение. Оно становится политическим маркером, вокруг которого конструируется образ «отдельной Бессарабии» — особого пространства со своими якобы отличающимися политическими интересами, населением и исторической судьбой. Именно поэтому проект следует рассматривать не просто как попытку создания очередного сепаратистского образования, а как комплексную технологию гибридного воздействия.

Происхождение и первая фаза проекта

Наиболее открыто российский проект «Бессарабия» проявился в 2014–2015 годах, после начала российской агрессии против Украины, одновременно с другими проектами создания пророссийских «народных республик».

На юге Одесской области, в историческом регионе Буджак, предпринимались попытки создать политическую инфраструктуру, которая должна была представлять регион как отдельную политическую территорию. Одним из таких инструментов стала так называемая «Народная рада Бессарабии», позиционировавшая себя как представительский орган национальных меньшинств.

Параллельно готовился сценарий создания так называемой «Бессарабской народной республики» (БНР) — незаконного пророссийского квазигосударственного образования по модели оккупационных «народных республик» на Донбассе. По данным украинских правоохранительных органов, план предусматривал, в частности, дестабилизацию ситуации в регионе, блокирование транспортного сообщения, создание незаконных органов власти и использование сил с территории Приднестровья.

Таким образом, начальная фаза проекта имела территориально-сепаратистский характер: от создания политической видимости «особого региона» — до попытки его отделения от Украины и превращения в пророссийское квазигосударственное образование.

Перша карта з назвами «Україна або Країна Козаків Запорозьких» та «Україна або Країна Козаків Донських». 1684 р. Джакомо Кантеллі да Віньола

 

684 р. Джакомо Кантеллі да Віньола  видав карту із зображенням України – “TARTARIA D EVROPA | ouero PICCOLA TARTARIA | divisa da Giacomo Cantelli da Vignola | ne Tartari Nogai e del Crim, o di Precop Soggetti al proprio Kam. | ne Tartari di Budziack, d'Oczackow, e di Dobruss Soggetti al Turco. | ne Tartari Circassi, e de Mordua Soggetti al Gran Duca di Moscouia | e nesse Due Vckraine | una abitata da Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita, | L`altra de Cossachi de Zaporowa, ora liberi, e gia dependenti dalla Polonia. || Data in Luce da Gio. Giac. de Rossi | dalle Sue Stampe in Roma alla Pace, 1684. | Con Priu. del S. Pont” (Європейська Тартарія або Мала Тартарія…). Видавець карти Джованні Джакомо де Россі. Мапа видана у Римі. Формат – 16,5 × 22 дюйма, масштаб – 1:4 500 000. Середня Наддніпрянщина показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких). На схід від неї вказана “Україна або Країна  Козаків Донських, залежних від Московії” (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). Карта – гравюра на міді, вигравірувана Франциском Доріа, перевидана Джованні Джакомо де Россі 1692 р. (атлас “Mercury Geografico”).

Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643–1695) – італійський картограф та географ. Джакомо Кантеллі в 1685 р. отримав посаду придворного географа Франческо II д'Есте, герцога Модени й Реджіо. Д. Кантеллі співпрацював з Джованні Джакомо де Россі (1627—1691 рр.), видатним італійським друкарем і видавцем, який видавав атлас в стилі бароко «Mercury Geografico» з картами Кантеллі.

Звідки взялася назва «Бессарабія» і чому сепаратисти хочуть перейменувати її на «Басарабію»

Недобитки “Бессарабської народної республіки” намагаються змінити колоніальну імперську назву «Бессарабія» на нібито “історичну” «Бассарабію»   

Назва Бессарабія вперше з'явилася у 1813 році в назві "Бессарабської області"

В Османській імперії та в Молдавському князівстві до 1812 року назви «Бессарабія» для цього краю не існувало.

Під час російсько-турецької війни 1806–1812 років Російська імперія захопила частину Молдавського князівства — територію між Прутом, Дунаєм і Дністром. Війна завершилася підписанням Бухарестського миру 1812 року, пише Поштівка.

Важливо: Бухарестський договір не передавав Росії жодної «Бессарабії» — цієї назви в тексті договору немає. Росії передавалася частина саме Молдавського князівства. У договорі чітко визначено: «река Прут со входа ее в Молдавию до соединения ее с Дунаем и левый берег Дуная с сего соединения до устья Килийского и до моря, будут составлять границу обеих империй».

Тобто Російська імперія спочатку захопила молдавську територію, а вже після анексії поширила на неї нову назву. 
«Бессарабська область» уперше була офіційно закріплена російською владою у «Правилах тимчасового управління Бессарабською областю» 1813 року. 
Саме з цього часу назва «Бессарабія» починає офіційно застосовуватися Російською імперією до всієї анексованої території.

Як виглядало і як називалося Українське Придунав'я на карті 1720 року

«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії, зображена Йоганом-Баптистом Гоманном».

В лівому верхньому куті цієї мапи ми бачимо назву "UKRANIA Terra Cosaccorum"

В романських мовах (іспанській, португальській, каталонській...) Україна пишеться й читається як «Укранія» (Ucrania) — назва, що, за цією версією, походить від історичних етнонімів племен-автохтонів укрів (укране) з праукраїнської країни Славія, розташованої на півночі давньої Європи. Перші історичні писемні згадки в європейських анналах і хроніках датуються серединою VI століття після Христа.

Там де зараз південь Одещини і українське Придунав'я, ми бачимо назву «Budzacensis» — це латинізований географічний прикметник від назви історичного регіону Буджак. Tartaria Budzacensis (Буджацька Тартарія) — це історична латинська назва південноукраїнського степового регіону (Буджака), розташованого між гирлами річок Дністер і Дунай, яка використовувалася на європейських картах XVII–XVIII століть.

Джерело: Придунав'я-онлайн

Польща між міфом жертви та незручною правдою про Другу світову

Незручна історія: поляки у Вермахті, СС та Армії Крайовій

Поляки докладають чималих зусиль, аби предстати ледь не другими після євреїв найбільшими жертвами Другої Світової. 

Ще б пак – Друга Світова війна як така почалася з нападу Німеччини на Польщу. Тим більш жахливим виглядає той факт, що величезна кількість поляків служили у силових та каральних структурах Третього Рейху. Польські громадяни відмічені в складі 3 танкової дивізії СС «Мертва голова», 4 поліційної дивізії СС, 31 та 32 гренадерських дивізій СС.

Треба зазначити, що це були не національні польські частини – поляки з окремих польських регіонів служили в складі німецьких частин нарівні з німцями (!!!)

Чому так – поясню нижче.

Не бракувало поляків і в польових частинах Вермахту.

Взагалі, за даними радянського Головного управління в справах полонених та інтернованих (ГУПВИ), в полон Червоною армією було взято 60 272 поляки, у тому числі – 5 генералів. 

Повторюю! 

Ідеться не про бойовиків Армії Крайової (ними займалося дещо інше відомство), ідеться про полонених з числа службовців Вермахту та СС, які потрапили на етапні пункти обліку полонених при штабах підрозділів РККА. 

Тобто – про поляків у формі Третього Рейху. 

За кількістю полонених у таборах НКВД поляки обігнали навіть офіційних союзників Гітлера – італійців (48957 полонених, серед них 3 генерали). 

Слабо? І ці люди дорікають українцям дивізією «Галичина»! 

Але не тільки у Вермахті та СС працювали нащадки гордих шляхтичів!

21 ГОД НА ТО, ЧТОБЫ ЗАВАЛИТЬ ПОДРОСТКА: Почему пропагандистам лучше забыть про Северную войну

 

Когда с экранов телевизоров в очередной раз начинает вещать какой-нибудь ручной пропагандист с надутыми щеками и заявлять: «Да мы можем воевать десятилетиями! Вон, Пётр Первый со шведами 21 год рубился — и ничего, Империю построил!», хочется просто покрутить пальцем у виска. Серьёзно? Вы реально хотите этим гордиться?

Давайте вскроем этот исторический «триумф», которым нас так усердно кормят. Без сусальной позолоты. Жёстко и по фактам. Потому что если внимательно посмотреть на то, как протекала Северная война, выяснится, что это не история великого подвига, а хроника фантастического позорища, чудовищной некомпетентности и мясных штурмов, растянувшихся на два десятилетия.

РАУНД ПЕРВЫЙ: Весовые категории

Начнем с базы. 1700 год. На ринг выходят два бойца.

С одной стороны — Россия. Огромная территория, население около 12–13 миллионов человек. Бесконечный человеческий ресурс.

С другой стороны — Швеция. Население… полтора миллиона. Полтора, мать его, миллиона! Это меньше, чем сейчас живет в одном Новосибирске.

То есть огромный амбал весом в 120 килограммов выходит бить 15-килограммового школьника и потом будет гордиться тем, что ему понадобился 21 год, чтобы школьник наконец-то сдался. Выдающийся успех русского оружия, ничего не скажешь.

КАТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ПАНТЕОНІ ПОЛЬСЬКИХ «ГЕРОЇВ»

 

Знайомтеся: на світлині – наш земляк, уродженець міста Бережани, Почесний громадянин міста Тернополя, масон, один із найближчих поплічників Юзефа Пілсудського, з 1935-го року – фактичний диктатор Польщі, з 1936-го – Маршал Польщі, Кавалер Ордена Білого Орла (1936 рік), Головнокомандувач польської армії на початку німецько-польської війни 1939 року, КАТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ПАНТЕОНІ ПОЛЬСЬКИХ «ГЕРОЇВ».
Так, все це про Едварда Ридза-Сміглого (Edward Rydz-Śmigły). 

Читайте також: Поляки, як і інші імперці, дуже слабкі на історичну пам'ять

Для українців постать Едварда Ридза-Сміглого асоціюється виключно із репресіями та трагічними сторінками історії через його безпосередню відповідальність за жорстокі воєнні злочини та антиукраїнську політику Другої Речі Посполитої.
В українській історичній пам'яті його сприйняття сформоване трьома головними факторами: 

Гібридна війна та диверсії проти Карпатської України.
Масові страти січовиків на карпатських перевалах.
Політика пацифікації та асиміляції. 

Розберемо злочини цього польського катюги та убійника більш детально. 

Едвард Ридз-Сміглий і Карпатська Україна.
Відносини між диктатором Польщі Едвардом Ридзом-Сміглим та Карпатською Україною у 1938–1939 роках були відверто ворожими, а дії польського керівництва під його командуванням призвели до однієї з найтрагічніших сторінок закарпатської історії. 

Польська влада розглядала виникнення автономної, а згодом незалежності Карпатської України під проводом Августина Волошина як пряму загрозу для своєї територіальної цілісності. Варшава побоювалася, що ця держава стане «українським П'ємонтом» – каталізатором національно-визвольного руху для мільйонів українців, які проживали у складі тогочасної Польщі (на Галичині та Волині).

Диктатор Едвард Ридз-Сміглий та міністр закордонних справ Юзеф Бек активно підтримували ідею ліквідації Карпатської України з метою встановлення спільного польсько-угорського кордону. Вони вважали, що це стратегічно послабить геополітичний тиск з боку Третього Райху та СРСР, а також ізолює українське питання.