Буджак після приєднання: знищена економіка та масова міграція

Територія Буджацьких татар на мапі 1737 року

Приєднавши Буджак у 1812 році російська адміністрація майже повністю знищила там османсько-татарську економічну систему та торгівельні зв’язки, що призвело до масової еміграції населення до Османської Порти. 

Рятуючись від російських військ під час війни 1806-1812 років, понад 15 тисяч чоловіків втекли до Порти й перегнали туди 100 тисяч голів худоби. Решту (понад 6 тисяч чоловіків з родинами) у 1807 році росіяни переселили до Таврії, а їх селища зруйнували. Доля ще 21 тисячі татарських чоловіків лишилася невідомою. 

"Бідні татари, пограбовані та розорені намагалися жалітися, але їх ніхто не слухав", – згадував російський генерал Казимир фон Мейендорф. "В Аккермані жодного татарина не проживає", – згадував ще у 1775 році генерал Петро Румянцев. У 1808 році тут також не зафіксованого жодного турка, як в Кілії та Рені. 

За переписом 1807 року у Бендерах татари склали лише 9,4% населення. Певна кількість турків повернулися до Ізмаїла після 1809 року. Однак їх чисельність не перевищила 10%. В колишньому татарському селищі Каракурт лишився 1 татарин з племені Келеше.

Для відновлення потенціалу краю необхідно було залучання переселенців, що мали господарський досвід, необхідний для відновлення економічного потенціалу регіону.
У 1812-1818 роках. проєкт економічної реорганізації Буджака не був остаточно визначений. 

Імператор Олександр I схилявся до передачі приморської частини Буджака (лінія Аккерман – Татарбунари – Ізмаїл) приватним власникам, степовий центр (понад 100 тисяч. десятин. або 109,1 тисячі гектарів), через нестачу води, використати для пасовищ і віддати в оренду іноземним скотарям. Однак цей проєкт пізніше було відхилено й уряд розпочав роздачу земель дворянам.

Российский проект «Бессарабия»

Российский проект «Бессарабия» — это специальный информационно-политический, дестабилизационный и подрывной проект, который рассматривается как составляющая гибридной войны России против Украины и более широкого антиукраинского проекта «Русский мир». Его цель — использование исторических, этнических, языковых и региональных различий населения юга Одесской области для формирования представления о Буджаке как якобы отдельной от Украины территории, создания почвы для сепаратизма и ослабления украинского контроля над регионом.

Название «Бессарабия» в рамках этого проекта используется не только как географическое обозначение. Оно становится политическим маркером, вокруг которого конструируется образ «отдельной Бессарабии» — особого пространства со своими якобы отличающимися политическими интересами, населением и исторической судьбой. Именно поэтому проект следует рассматривать не просто как попытку создания очередного сепаратистского образования, а как комплексную технологию гибридного воздействия.

Происхождение и первая фаза проекта

Наиболее открыто российский проект «Бессарабия» проявился в 2014–2015 годах, после начала российской агрессии против Украины, одновременно с другими проектами создания пророссийских «народных республик».

На юге Одесской области, в историческом регионе Буджак, предпринимались попытки создать политическую инфраструктуру, которая должна была представлять регион как отдельную политическую территорию. Одним из таких инструментов стала так называемая «Народная рада Бессарабии», позиционировавшая себя как представительский орган национальных меньшинств.

Параллельно готовился сценарий создания так называемой «Бессарабской народной республики» (БНР) — незаконного пророссийского квазигосударственного образования по модели оккупационных «народных республик» на Донбассе. По данным украинских правоохранительных органов, план предусматривал, в частности, дестабилизацию ситуации в регионе, блокирование транспортного сообщения, создание незаконных органов власти и использование сил с территории Приднестровья.

Таким образом, начальная фаза проекта имела территориально-сепаратистский характер: от создания политической видимости «особого региона» — до попытки его отделения от Украины и превращения в пророссийское квазигосударственное образование.

Перша карта з назвами «Україна або Країна Козаків Запорозьких» та «Україна або Країна Козаків Донських». 1684 р. Джакомо Кантеллі да Віньола

 

684 р. Джакомо Кантеллі да Віньола  видав карту із зображенням України – “TARTARIA D EVROPA | ouero PICCOLA TARTARIA | divisa da Giacomo Cantelli da Vignola | ne Tartari Nogai e del Crim, o di Precop Soggetti al proprio Kam. | ne Tartari di Budziack, d'Oczackow, e di Dobruss Soggetti al Turco. | ne Tartari Circassi, e de Mordua Soggetti al Gran Duca di Moscouia | e nesse Due Vckraine | una abitata da Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita, | L`altra de Cossachi de Zaporowa, ora liberi, e gia dependenti dalla Polonia. || Data in Luce da Gio. Giac. de Rossi | dalle Sue Stampe in Roma alla Pace, 1684. | Con Priu. del S. Pont” (Європейська Тартарія або Мала Тартарія…). Видавець карти Джованні Джакомо де Россі. Мапа видана у Римі. Формат – 16,5 × 22 дюйма, масштаб – 1:4 500 000. Середня Наддніпрянщина показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких). На схід від неї вказана “Україна або Країна  Козаків Донських, залежних від Московії” (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). Карта – гравюра на міді, вигравірувана Франциском Доріа, перевидана Джованні Джакомо де Россі 1692 р. (атлас “Mercury Geografico”).

Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643–1695) – італійський картограф та географ. Джакомо Кантеллі в 1685 р. отримав посаду придворного географа Франческо II д'Есте, герцога Модени й Реджіо. Д. Кантеллі співпрацював з Джованні Джакомо де Россі (1627—1691 рр.), видатним італійським друкарем і видавцем, який видавав атлас в стилі бароко «Mercury Geografico» з картами Кантеллі.

Звідки взялася назва «Бессарабія» і чому сепаратисти хочуть перейменувати її на «Басарабію»

Недобитки “Бессарабської народної республіки” намагаються змінити колоніальну імперську назву «Бессарабія» на нібито “історичну” «Бассарабію»   

Назва Бессарабія вперше з'явилася у 1813 році в назві "Бессарабської області"

В Османській імперії та в Молдавському князівстві до 1812 року назви «Бессарабія» для цього краю не існувало.

Під час російсько-турецької війни 1806–1812 років Російська імперія захопила частину Молдавського князівства — територію між Прутом, Дунаєм і Дністром. Війна завершилася підписанням Бухарестського миру 1812 року, пише Поштівка.

Важливо: Бухарестський договір не передавав Росії жодної «Бессарабії» — цієї назви в тексті договору немає. Росії передавалася частина саме Молдавського князівства. У договорі чітко визначено: «река Прут со входа ее в Молдавию до соединения ее с Дунаем и левый берег Дуная с сего соединения до устья Килийского и до моря, будут составлять границу обеих империй».

Тобто Російська імперія спочатку захопила молдавську територію, а вже після анексії поширила на неї нову назву. 
«Бессарабська область» уперше була офіційно закріплена російською владою у «Правилах тимчасового управління Бессарабською областю» 1813 року. 
Саме з цього часу назва «Бессарабія» починає офіційно застосовуватися Російською імперією до всієї анексованої території.

Як виглядало і як називалося Українське Придунав'я на карті 1720 року

«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії, зображена Йоганом-Баптистом Гоманном».

В лівому верхньому куті цієї мапи ми бачимо назву "UKRANIA Terra Cosaccorum"

В романських мовах (іспанській, португальській, каталонській...) Україна пишеться й читається як «Укранія» (Ucrania) — назва, що, за цією версією, походить від історичних етнонімів племен-автохтонів укрів (укране) з праукраїнської країни Славія, розташованої на півночі давньої Європи. Перші історичні писемні згадки в європейських анналах і хроніках датуються серединою VI століття після Христа.

Там де зараз південь Одещини і українське Придунав'я, ми бачимо назву «Budzacensis» — це латинізований географічний прикметник від назви історичного регіону Буджак. Tartaria Budzacensis (Буджацька Тартарія) — це історична латинська назва південноукраїнського степового регіону (Буджака), розташованого між гирлами річок Дністер і Дунай, яка використовувалася на європейських картах XVII–XVIII століть.

Джерело: Придунав'я-онлайн

Польща між міфом жертви та незручною правдою про Другу світову

Незручна історія: поляки у Вермахті, СС та Армії Крайовій

Поляки докладають чималих зусиль, аби предстати ледь не другими після євреїв найбільшими жертвами Другої Світової. 

Ще б пак – Друга Світова війна як така почалася з нападу Німеччини на Польщу. Тим більш жахливим виглядає той факт, що величезна кількість поляків служили у силових та каральних структурах Третього Рейху. Польські громадяни відмічені в складі 3 танкової дивізії СС «Мертва голова», 4 поліційної дивізії СС, 31 та 32 гренадерських дивізій СС.

Треба зазначити, що це були не національні польські частини – поляки з окремих польських регіонів служили в складі німецьких частин нарівні з німцями (!!!)

Чому так – поясню нижче.

Не бракувало поляків і в польових частинах Вермахту.

Взагалі, за даними радянського Головного управління в справах полонених та інтернованих (ГУПВИ), в полон Червоною армією було взято 60 272 поляки, у тому числі – 5 генералів. 

Повторюю! 

Ідеться не про бойовиків Армії Крайової (ними займалося дещо інше відомство), ідеться про полонених з числа службовців Вермахту та СС, які потрапили на етапні пункти обліку полонених при штабах підрозділів РККА. 

Тобто – про поляків у формі Третього Рейху. 

За кількістю полонених у таборах НКВД поляки обігнали навіть офіційних союзників Гітлера – італійців (48957 полонених, серед них 3 генерали). 

Слабо? І ці люди дорікають українцям дивізією «Галичина»! 

Але не тільки у Вермахті та СС працювали нащадки гордих шляхтичів!

21 ГОД НА ТО, ЧТОБЫ ЗАВАЛИТЬ ПОДРОСТКА: Почему пропагандистам лучше забыть про Северную войну

 

Когда с экранов телевизоров в очередной раз начинает вещать какой-нибудь ручной пропагандист с надутыми щеками и заявлять: «Да мы можем воевать десятилетиями! Вон, Пётр Первый со шведами 21 год рубился — и ничего, Империю построил!», хочется просто покрутить пальцем у виска. Серьёзно? Вы реально хотите этим гордиться?

Давайте вскроем этот исторический «триумф», которым нас так усердно кормят. Без сусальной позолоты. Жёстко и по фактам. Потому что если внимательно посмотреть на то, как протекала Северная война, выяснится, что это не история великого подвига, а хроника фантастического позорища, чудовищной некомпетентности и мясных штурмов, растянувшихся на два десятилетия.

РАУНД ПЕРВЫЙ: Весовые категории

Начнем с базы. 1700 год. На ринг выходят два бойца.

С одной стороны — Россия. Огромная территория, население около 12–13 миллионов человек. Бесконечный человеческий ресурс.

С другой стороны — Швеция. Население… полтора миллиона. Полтора, мать его, миллиона! Это меньше, чем сейчас живет в одном Новосибирске.

То есть огромный амбал весом в 120 килограммов выходит бить 15-килограммового школьника и потом будет гордиться тем, что ему понадобился 21 год, чтобы школьник наконец-то сдался. Выдающийся успех русского оружия, ничего не скажешь.