Війни пам’яті передують військовим вторгненням

Хто контролює минуле – контролює майбутнє 

Війни за історію дуже часто переростають у конвенційні. 

А історична агресія (з якого б боку кордону вона не велася) переростає у агресію фізичну.

Оскільки рівень загроз лише зростає передруковую тези мого виступу під час круглого столу «Війна за історію: як перемогти російського агресора», які були озвучені рівно вісім років тому.
Цей важливий і актуальний нині текст став моєю компіляцією власних думок та тез, які запропонували Андрій Холявка, Євген Костюк, Михайло Галущак.

Отож:

"Війни за історію - це не ексклюзивний винахід російських агресорів. Ще з давніх часів первісних держав, приміром єгипетських фараонів - переможець висікав перебільшену історію своїх перемог на камені, а очільник ворожої держави при першій же спробі їх переписував.

Очевидно, коли керівництво української держави намагається втягнути велику вічну війну, тотальну за своєю суттю і майже тисячолітню за часом протистоянням у прокрустове ложе незрозумілої АТО, важко очікувати позитивних результатів цього протистояння. 

Нам варто чітко називати речі своїми іменами: йде війна, а нинішній етап цієї війни відбувається в момент тривання і незакінченності столітньої Національно-визвольної Революції. 

Росія веде війну (і це закріплено у її воєнній стратегії) у чотирьох просторах і трьох часових вертикалях.

Це війна на суші, в повітрі та космосі, на воді та в інформаційно-світоглядовій сфері. Війна за минуле, теперішнє і майбутнє.

АНТОН ГОЛОВАТИЙ - кошовий отаман, бригадир

Реляція генерал-аншефа Олександра Суворова фельдмаршалу Г. Потьомкіну була короткою і лаконічною: „Ура! Светлейший князь. У нас шебека 18-пуш. (пушечна. – Авт.), корабль – 60 пуш., не палит, окружен. Адмиральский корабль – 70 пуш. Спустил свой флаг. Наши на нем”.

Оце суто суворівське „наши на нем” дало змогу імперським історикам на довгі роки відібрати звитяжну перемогу козацького флоту України над ескадрою турецького адмірала Ескі-Гасана і приписати її Суворову.

Проте отим „нашим”, що примусив О.Суворова 17 червня 1788 р. захоплено писати „ура”, був український флотоводець Антон Головатий, який після важкого поранення кошового отамана Сидора Білого командував заключним етапом бою під Очаковом.

Постать Антона Головатого в історії козацького флоту України є насправді легендарною. Доля розпорядилася так, що йому, єдиному серед флотоводців України, довелося пережити і гучну славу Січі, і трагедію її повторного зруйнування, відроджувати Військо Запорозьке під імператорським орлом та здобувати з ним славні перемоги на суші й морі, і, нарешті, після остаточного звільнення від османської експансії рідного Причорномор’я, вести своїх „извечных победителей над неприятелем” в чужі землі, на Кубань, і там заново стати біля витоків створення Кубанського козачого війська.

Народився Антон Андрійович Головатий в 1744 році у козацькій старшинській родині. Батько зміг дати сину непогану для того часу освіту, проте вважав, що завершити її син зможе лише на Січі, на козацькій службі.

Береза Картузька: карали за те, що були українцями

90 років тому 17 червня 1934 року за підписом президента Польщі Ігнація Мосціцькі утворили концентраційний табір Береза Картузька здебільшого для розправи над українцями – членами ОУН, які боролися за Українську незалежну державу.

Концтабір розташовувався у місті Береза Картузька (нині – місто Береза, Білорусь) в Західній Білорусі за 92 км від міста Брест. Ці землі у той час входили у склад Польської держави. Назва «Картузька» походить від костьолу чину картезіанців, у якому розташовувалося приміщення концтабору.

Утворення табору Берези Картузької було відповіддю на українсько-польське протистояння у Східній Галичині та на Волині. Польща, отримавши у 1919 році Галичину, за рішенням Паризької мирної конференції згодом мала надати їй автономію.

Будівлі концтабору Береза Картузька

Натомість поляки почали активну колонізацію українських земель, що суперечило Версальському мирному договору. Від 21 липня 1924 року польський уряд вилучив з ужитку українську мову в урядових установах і розпочав закривати українські школи й церкви.