Генконсул України критикує німців за уявлення про Другу світову війну

German Tiger I heavy tank in Kharkov, Ukraine, 1943

Німецькі історики донедавна переважно згадували лише Росію як жертву і переможця над нацизмом, а українці згадувалися ними часто у контексті колабораціонізму з нацистським режимом.

На цьому у коментарі агентству dpa наголосила генеральний консул України в Гамбурзі Ірина Тибінка.

За словами дипломата, навіть через майже 80 років переважна більшість німецького населення через брак інформації не розуміє глибокої травми, завданої Україні у Другій світовій війні, і немає жодного визнання високої ціни, яку заплатив український народ. І це – в країні, яка по суті є творцем такого поняття, як повоєнна культура пам’яті та головним виконавцем історичної справедливості, наголосила генконсул. А німецькі історики зазвичай згадували про українців лише у зв’язку з колабораціонізмом з нацистською Німеччиною, а образ мученика і переможця віддають Росії.

«Пам’ять про українських жертв Другої світової війни досі відсутня в підручниках історії в німецьких школах», – зауважила Тибінка.

Вона нагадала про понад 8 мільйонів убитих українців, 2,5 мільйона українських примусових робітників, тисячі українців, удостоєних звання «Праведники народів світу» за допомогу переслідуваним євреям, про чотири роки найжорстокіших боїв на українській землі та повністю зруйновані міста та села. Все це, підкреслила генконсул, потребує пам'яті та вшанування.

Как Московия украла историю Киевской Руси-Украины — доклад доктора исторических наук

Создавая свое украинское государство, украинцы должны пересмотреть и уточнить свою историю, основываясь на правде, достоверных фактах и ​​исторических событиях. Находясь на протяжении веков под властью завоевателей, украинцы фактически были лишены возможности влияния на формирование национального сознания и развитие истории, в результате чего история Украины написана преимущественно в угоду этим завоевателям. Особо не выясненным является вопрос о претензиях и притязаниях Московии, а в дальнейшем России, на историческое наследие Киевской Руси.

В романе-исследовании В. Белинского (Страна Моксель или Московия // Киев: Издательство им. Елены Телиги, 2008, 2009, в трех книгах) сообщаются факты, взятые из исторических источников (преимущественно российских), что свидетельствуют о коренном искажение истории Российской империи, направленном на создание исторической мифологии о том, что Московия и Киевская Русь имеют общие исторические корни, Московия имеет «наследственные права» на Русь.

Обычное мошенничество московитов, присвоивших себе прошлое Великого Киевского княжества и его народа, нанесло страшный удар по украинскому этносу. Теперь задача состоит в том, чтобы на основе правдивых фактов, раскрыть лживость и аморальность московской мифологии.

Рассмотрим основные вопросы этой проблемы.

Ilse Hirsch - Operation Carnival: The Maiden's Revenge

Ilse Hirsch

Assassinations or kidnappings of key figures behind World War II enemy lines are much contemplated in turgid fiction, such as in "The Eagle Has Landed," the classic thriller by Jack Higgins that was later made into a fine film directed by John Sturges and starring Michael Caine. However, actual infiltrations leading to the death of the target were few and far between. The 1942 assassination of Reinhard Heydrich in Prague is the one example pointed to by most armchair historians.

Michael Caine in "The Eagle Has Landed" (courtesy Columbia Pictures).

There were other successful assassinations, however, and they tend not to get much attention these days because they involved relatively minor historical figures. One of these resulted from Operation Carnival ("Unternehmen Karneval"). This deadly last-ditch German operation pulls together strands from several other articles I have written and shows how one aspect of the war could impact or facilitate others. It is a chilling tale that was a complete success.

"Siemens" microwave devices for disinfection of clothes in the labor camps of the Third Reich

The 1936 Berlin Olympic Games were the first event in history which were transmitted live on TV. The powerful radio transmitters built for this had a frequency spectrum that was rather broad, so a minor amount of its energy was emitted in the frequency range now known as microwaves. When this transmitter was operated, it was found that insects present in the transmitter’s room had died. Further investigation revealed that radiation in the microwave spectrum quickly heats water to such a degree that living creatures exposed to it would quickly be burned or boiled to death. This included not only insects, but also microbes. Thus, it quickly became apparent that this could be a highly effective, efficient and rapid method not only for disinfestation (against vermin), but also for disinfection (against germs).

When the war broke out in 1939, the importance of pest control, particularly for soldiers at the front, was once more accentuated, since infectious diseases were the second greatest cause of casualties among German soldiers. Hence, the Siemens Company, which had manufactured the TV transmitters, set out to develop a microwave device to kill pests, with a primary focus on killing lice as the carriers of epidemic typhus. The aim was to overcome the long exposure times and frequent ineffectiveness of older methods, such as hot air or toxic gasses, and to find a way of killing not just the insects, their eggs and larvae, but also the dangerous microbes they carried.

Together with the Reich Biology Institute in Berlin-Dahlem, two subsidiaries of Siemens were involved in the development of the first microwave device the world has ever seen. When the device was demonstrated to civilian and military authorities at the beginning of the war, achieving not only a great throughput in a very short treatment time, but also absolute certainty in killing off lice, nits and microbes, the interest of the Reichsführung of the SS – Himmler’s office – was aroused. His personnel and material support greatly facilitated the further development of microwave devices.

Initially, these facilities were supposed to be used for front-line troops, for which purpose they were mounted onto a trailer. Ultimately, however, a stationary model was given preference. To operate the device, only a 380-Volt outlet or an electric generator with that output was needed, as well as some water to moisten the items to be treated (which were not allowed to contain any metal objects).

Microwave delousing device in the reception building of the Auschwitz Main Camp, summer 1944.

While the conservative Heer (army) was reluctant to order these new devices, the SS was very enthusiastic and ordered an initial five devices. After the first mobile version, which was deployed in Lublin, had demonstrated phenomenal efficiency and effectiveness in 1943, five more stationary devices were ordered.

The first camp to obtain a stationary microwave disinfestation device was Auschwitz. Its delivery had been promised for May 1943, hence the construction of some of the initially planned delousing facilities using other techniques was shelved. However, the delivery was repeatedly delayed due to problems with the development, not the least because the Siemens factories in Berlin had been bombed by Allied planes. As a result, epidemic control at the Auschwitz Camp was compromised, costing the lives of many inmates in 1943 and 1944.

The first microwave device, a mobile unit, was delivered and put into operation in early 1944 at the Birkenau Camp. A second, stationary device was installed in the reception building of the Auschwitz Main Camp a few months later and became operational in June 1944. Together with the first deliveries of the insecticide DDT to the Auschwitz Camp in April 1944, this revolutionarily effective new technology heralded the end of the need for Zyklon B and its associated fumigation gas chambers.

Adjusted for inflation, the stationary microwave delousing facility cost some two million U.S. dollars (value as of 2023). Interestingly, instead of utilizing this new technology at the eastern front to protect the lives of German soldiers, Germany’s wartime leaders decided to use it in Auschwitz to protect the lives of the inmates, most of whom were Jews. When it came to protecting lives threatened by infectious disease, the Germans gave priority to the Auschwitz prisoners. Since they were working in the Silesian war industries, their lives were evidently considered comparably important to the lives of German soldiers on the battlefield.

(For details, see Weber 1999; Rudolf 2019, pp. 311-317.)

«ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ» 1937–1938 РР. ЯК ЗЛОЧИН КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ

 “VINNYTSIA TRAGEDY” OF 1937–1938 AS A CRIME OF THE COMMUNIST TOTALITARIAN REGIME 

Пономаренко А.Б., к.і.н., доцент кафедри суспільно-політичних наук

Вінницький національний технічний університет

Витягнуті з могил трупи розстріляних українців

Стаття присвячена дослідженню «Вінницької трагедії» – масових розстрілів радянських громадян органами НКВС СРСР у м. Вінниці протягом кількох років перед початком Другої світової війни. Вивчення політичних репресій сталінського тоталітарного режиму в СРСР досі залишається важливим завданням для істориків. Значення досліджень такої тематики зростає в контексті формування національної пам’яті українського народу. Особливо актуальними такі дослідження стають у час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Визначено причини та специфіку застосування масового терору на території Вінницької області напередодні Другої світової війни. Охарактеризовано розкопки масових поховань у 1943 р. та результати розслідування «Вінницької трагедії» у період немецької окупації. Дана оцінка наслідків цього розслідування для учасників та свідків після відновлення радянської влади на Поділлі. Доведено, що факт масових розстрілів радянських громадян у Вінниці, відомий в українській історії як «Вінницька трагедія» 1937–1938 рр., є беззаперечним злочином комуністичного тоталітарного режиму. Зазначено, що масові політичні репресії справили значний негативний вплив на суспільну правосвідомість у радянський та пострадянський період. Історична оцінка політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму періоду правління Й. Сталіна в сучасній незалежній Україні та Російській Федерації кардинально відрізняються. Ставлення українців до свого минуло є одним з аргументів, що спростовує російський наратив про «один народ». Вказано, що об’єктом агресії в сучасній інформаційній війні є історична пам’ять народу. Перемогу в сучасних війнах забезпечує нав’язування агресором власної картини світу та власної системи цінностей. Тому збереження української національної ідентичності та історичної пам’яті народу залишається для України екзистенціально важливим завданням. Ключові слова: «Вінницька трагедія», політичні репресії, Вінниця, комуністичний тоталітарний режим, історична пам’ять.

Он рассказал миру о сталинском Голодоморе

29 марта 1933 года, 27-летний британский журналист Гарет Джонс, вернувшийся из поездки по Советскому Союзу, выступил с заявлением о массовом голоде в СССР, которое было перепечатано многими газетами.

«Я прошёл по улицам сёл и 12 колхозов. Везде было слышно стенание: «У нас нет хлеба, мы умираем!» Это стенание было слышно по всей России: на Волге, в Сибири, Беларуси, на Северном Кавказе, в Средней Азии и в Украине». 

Особое внимание выпускник Кембриджа, мать которого была гувернанткой детей Джона Хьюза – основателя Юзовки, то есть Донецка – обратил на трагическую ситуацию в Украине. 

Впрочем, Джонс ещё в 1929 году, то есть задолго до Великого Голодомора, после первого посещения страны, где "так вольно дышит человек", начал бить в набат. 

Тогда он написал родителям: 

«Ситуация в Украине ужасная; всё паршиво, еды нет; угнетение, несправедливость, нищета. Я повидал кое-что настолько плохое, что меня просто бесит, когда я думаю о том, как люди типа Бернарда Шоу ездят туда, где их водят за нос. Они едят вдоволь, после чего возвращаются и называют Россию райским местом. Советское правительство — самое жестокое в мире. Крестьяне ненавидят коммунистов. Тысячи и тысячи лучших людей России были сосланы в Сибирь и в тюрьму на Соловках. На Донбассе условия невыносимые. Многие украинцы настолько ослабли, что не в состоянии работать». 

Вскоре после заявления британского журналиста о геноциде украинского народа и других народов сталинского концлагеря советские власти обвинили Джонса в шпионаже против СССР и закрыли ему въезд в «большевистский рай».

12 августа 1935 года, за день до своего 30-летия, Гарет Джонс был убит в Манчжурии агентами сталинского НКВД. 

История скреп

Зачем на «Мессершмитт»-110 ставили конструкции в виде рогов и почему их держали в секрете

Немцы опережали союзников во многих областях военных технологий, также они были впереди в создании самолетных бортовых радаров, хотя первые годы Второй мировой войны они провели полагаясь лишь на дневные истребители, наземные радары и прожекторы. Однако летом 1942 года они начали поставлять на вооружение истребители с собственным радаром.

Немецкий двухмоторный ночной истребитель Messerschmitt Bf.110-G-4/R3 периода Второй мировой войны.

В годы, предшествующие Второй мировой войне, в Германии началась глобальная программа по созданию новейших боевых самолетов. А одним из наиболее интересных проектов стал Messerschmitt Bf.110. Правда, сначала казалось, что эта машина полностью бесполезна, но когда ее немного переделали, то пользу от ее уникальности стало сложно переоценить.

Немецкий истребитель Messerschmitt Bf.110E из состава эскадры тяжелых истребителей ZG 76 ( (Zerstörergeschwader 76), только что вернувшейся с Балкан, лето 1941 года

В середине 1930-х годов сразу в нескольких странах Европы началась работа по созданию «универсального» боевого самолета. Это должна была стать тяжелая двухмоторная машина, которая могла как сбивать вражеские аэропланы, так и сбрасывать бомбы на наземные позиции. Немецкая концепция конструктора Вилли Мессершмитта вылилась в двухмоторный истребитель Messerschmitt Bf.110, получивший официальное прозвище Zerstörer («Разрушитель»).

Внутри кабины Bf-110 во время полёта

Машина впервые поднялась в воздух в 1936 году и в дальнейшем получила множество модификаций. Самолет оснащался авиапушками калибра до 37 мм, пулеметами, мог нести до 2000 килограмм бомбовой нагрузки.