Сепарська влада Ізмаїла рятує «День воинской славы России» і надає РПЦ МП «офіційні докази» для визнання Олександра Суворова святим

Російська версія "героїчного взяття Суворовим Ізмаїла" виявилася повною брехнею!

Сепарська влада Ізмаїла рятує «День воинской славы России» і надає РПЦ МП «офіційні докази» для визнання Олександра Суворова святим, пишуть в пабліку Ізмаїл-онлайн.

У 2022 році Міністерство оборони фашистської росії звернулося до РПЦ МП із проханням розглянути можливість канонізації Суворова.

Патріарх РПЦ МП Гундяєв повідомив, що церква вже збирає необхідні матеріали про життя полководця.

Втім, для канонізації московським попам потрібні документальні свідчення чудес, здійснених кандидатом у святі.

На прохання попів Ізмаїльська міська рада вже підготувала такі «докази» безпосередньо за місцем їх «здійснення» — в Ізмаїлі.

Загальновідомим «дивом» Суворова вважається те, що він за 2 години 30 хвилин (з 5:30 до 8:00) вбив 26 тисяч турків, 9 тисяч узяв у полон, перестрибнув 10-метрові мури кам’яної фортеці та захопив Ізмаїл.
Справжнє чудо!

Саме на підставі цього «чуда» в Московії святкують «День воинской славы России», який відзначають 24 грудня — у день дивовижного взяття Суворовим Ізмаїла у 1790 році.

Але виникла проблема

Московський улус Золотої орди (Олександр Невський, князь Данило, Іван Калита) та хан Узбек

Створюючи Російську імперію, московська еліта розуміла, що без великого минулого неможливо створити велику націю. Потрібно було прикрасити минуле, можливо навіть привласнити чуже. Для цього московськими царями, починаючи з Івана Грозного, було поставлено завдання привласнити історію Київської Русі і створити офіційну міфологію Російської імперії. Найбільше в цьому напрямі зроблено царицею Катериною ІІ, яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Указом від 4 грудня 1783 року Катерина ІІ створила комісію в складі 10 видних істориків для «складання записок про стародавню історію, переважно Росії» під керівництвом самої Катерини ІІ і графа Шувалова. Діяльність комісії була засекречена і тривала 10 років. В 1792 році «материнська історія» побачила світ. В процесі роботи комісії були зібрані і переписані всі давні літописи, а оригінали — знищені. 

У землі Моксель ханом Батиєм в 1237–1238 роках було проведено перший облік кількості людей.

Другий перепис населення в імперії Чингісидів відбувався протягом 1254–1259 років. Він відбувався поетапно: від однієї підкореної землі до іншої. 

Третій перепис 1272 року проведений ханом Золотої Орди Менгу–Тимуром. Хан був колосальною особистістю не тільки в історії Орди, а й в історії її Московського улусу. Тому що особисто Менгу–Тимур створив і саму Москву, і Московське удільне князівство.  

Після смерті хана Батия в 1255 році та його старшого сина Сартака, отруєного на початку 1257 року, за велінням великого Менгу–хана правителем Золотої Орди став хан Берке — брат Батия. Берке став противником Батия тільки з осені 1254 року, коли той зазіхнув на його добробут, переселивши з родючих західних земель Каспію на напівпустельні північно–східні землі за рікою Урал. 

Коли воцарився внук хана Батия — Менгу-Тимур, він негайно відновив порядки свого діда. У 1269–1271 роках відбувся похід хана Менгу-Тимура на Константинополь. Хан Менгу-Тимур особисто не брав участі у поході. І це вкотре свідчить не про підкорення країни чи завоювання її земель, а про звичайне залякування. Війська Менгу–Тимура підійшли під мури Константинополя, але штурмувати місто не стали. Як свідчать арабські історики, справу владнали шляхом звичайних переговорів.Очевидним результатом воєнного походу на Константинополь стала повна залежність ростово–суздальського православ’я від ханської влади. Ви не знайдете в Московії з 1280 до 1461 року жодного митрополита, який зайняв би кафедру без ханського ярлика.

Розкол в Монгольській імперії посилився після перенесення столиці з Каракорума на територію Китаю (спочатку, в 1260 році, в Кайпін, а в 1264 році — у Ханбалик, сучасний Пекін). Правив Хубілай у Китаї до 1295 року. В 1368 році династія Хубілая перервалася через скинення з трону Токай–Тимура, останнього з його спадкоємців. Усі тюркські племена, які перекочували разом із ханами на територію Китаю, були асимільовані китайцями і зникли з історичної арени.

Війни пам’яті передують військовим вторгненням

Хто контролює минуле – контролює майбутнє 

Війни за історію дуже часто переростають у конвенційні. 

А історична агресія (з якого б боку кордону вона не велася) переростає у агресію фізичну.

Оскільки рівень загроз лише зростає передруковую тези мого виступу під час круглого столу «Війна за історію: як перемогти російського агресора», які були озвучені рівно вісім років тому.
Цей важливий і актуальний нині текст став моєю компіляцією власних думок та тез, які запропонували Андрій Холявка, Євген Костюк, Михайло Галущак.

Отож:

"Війни за історію - це не ексклюзивний винахід російських агресорів. Ще з давніх часів первісних держав, приміром єгипетських фараонів - переможець висікав перебільшену історію своїх перемог на камені, а очільник ворожої держави при першій же спробі їх переписував.

Очевидно, коли керівництво української держави намагається втягнути велику вічну війну, тотальну за своєю суттю і майже тисячолітню за часом протистоянням у прокрустове ложе незрозумілої АТО, важко очікувати позитивних результатів цього протистояння. 

Нам варто чітко називати речі своїми іменами: йде війна, а нинішній етап цієї війни відбувається в момент тривання і незакінченності столітньої Національно-визвольної Революції. 

Росія веде війну (і це закріплено у її воєнній стратегії) у чотирьох просторах і трьох часових вертикалях.

Це війна на суші, в повітрі та космосі, на воді та в інформаційно-світоглядовій сфері. Війна за минуле, теперішнє і майбутнє.

Чому в Ізмаїлі не було кам'яної фортеці і яке значення в його історії мала російсько-турецька війна 1806–1809 років

Через розвиток артилерії у XVIII столітті кам’яні фортеці вже втратили своє значення. Причина проста: якщо гармати встановити на високих стінах фортеці, то перед ними утворювалася так звана «мертва зона», де під час облоги атакуюча сторона почувалася відносно безпечно.

Щоб зробити артилерію ефективнішою, захисники міст споруджували редути (фр. redoute — «укриття, опорний пункт») — фортифікаційні укріплення замкненого типу, зазвичай земляні, з валом та ровом, призначені для самостійної оборони. Найчастіше редути мали форму чотирикутника (див. фото).

Важливо зазначити, що в "несуворівських" спогадах та мемуарах і навіть у піснях козаків, серед укріплень Ісмаїла/Матроски крім редутів згадуються палісади — це старовинна оборонна споруда у вигляді частоколу із товстих, загострених зверху колод. Як фортифікаційна споруда - у вигляді стіни з колод висотою декілька метрів, закопаних в землю і з'єднаних для міцності між собою горизонтальними брусами. Колоди часто встановлювалися на земляних валах біля ровів наповнених водою.

У російсько-турецькій війні 1806–1809 рр. переправа у Ісмаїла/Матроски знову стала одним із ключових стратегічних об'єктів. Після невдалого штурму Суворова, який допустив безліч втрат, і вдалого захоплення Ісмаїла запорізькими козаками 1790 року, через рік після його взяття, за Ясським договором Ісмаїл повернули туркам.

Земляні укріплення були посилені турками й перетворені на потужний оборонний вузол на Дунаї.

У 1807 році російські війська спробували захопити Ісмаїл/Матроску і переправу, але незабаром змушені були зняти облогу.

Окрім самої облоги, під час цієї кампанії були сутички та військові операції навколо Ізмаїла: турецькі гарнізони робили виходи, вилазки (sortie) спробуючи прорвати блокаду і прорізати підкріплення, а російські підрозділи здійснювали маневри, щоб блокувати й захоплювати позиції турків в околицях.

У 1809 році російські війська під командуванням генерал-лейтенанта Івана Засса розпочали нову облогу Ізмаїла. Переправу і містечко Ісмаїл захищали війська Османської імперії, але російські війська використали облогові батареї, редути й флотилію на Дунаї. Після тривалих обстрілів і поступового стискання блокади 23 вересня 1809 року Ізмаїл капітулював, що стало важливою перемогою Російської імперії на Дунаї.

На плані взяття Ізмаїла облоговими російськими імператорськими військами, є опис того, яким чином здійснено облогу на день підкорення Ізмаїла під керівництвом генерал-лейтенанта Засса. План складений в Ізмаїлі 23 вересня 1809 року і на ньому зазначені:

a. Загони, укріплені валом.
b. Редут, споруджений для розділення загонів генерал-майором Воїновим.
c. Російська флотилія.
d. Батарея, збудована 31 серпня.
e. Редут, збудований 4 вересня.
f. Батарея з казематами й траншеями, споруджена 10–11 вересня.
g. Батарея, збудована в ніч з 11 на 12 вересня.

Отже, земляний чотирикутний редут, залишки якого (на фото) деякі ізмаїльці видають за залишки кам'яної фортеці, скоріше за все був побудований турками в 1806–1809 роках для оборони міста та стратегічної переправи.

Безумовно, російсько-турецька війна 1806–1809 рр. має набагато більш важливе значення в історії Ізмаїла. Втім брехні Суворова та російської пропаганди щодо "героїчного взяття кам'яної фортеці Ісмаїл" (якої насправді не існувало) досі затьмарюють більш важливі події і битви початку XIX століття.

Читайте також: Ізмаїльська влада досі просуває брехливу російську версію взяття Ізмаїла в 1790 році

Усть-Дунайське буджацьке козацьке військо

Печатка Усть-Дунайського Буджацького 
козацького війська

Усть-Дунайське буджацьке козацьке військо — козацьке військо, сформоване у Південній Бессарабії 1806 року (затверджене імператорським указом від лютого 1807 року).

Історія
Готуючись до нової війни з Туреччиною, російський уряд мав потребу у військових контингентах і в грудні 1806 року розпочав організацію козацького війська, до складу якого дозволялося набирати чорноморських козаків, інші категорії українського населення, що проживали в Бессарабії-Молдові та Волощині. Створення війська було розраховане і на залучення козаків Задунайської Січі.

Російсько-турецька війна (1806—1812)
У липні 1807 року у війську налічувалося понад 3 000 козаків.

Під час російсько-турецької війни 1806—1812 років козацькі відділи брали активну участь у військових діях проти турецьких військ на Дунаї: несли розвідувальну і сторожову службу, брали участь в облозі Ізмаїла, бойових операціях в Тулчі, Ісакчі, Браїлові, штурмі турецьких укріплень на дунайських островах. Поширення серед українського населення чуток про створення «нової Січі» призвело до масового руху селян-кріпаків на придунайські землі за «козацькою волею». Це викликало занепокоєння у імператорського уряду, і 20 липня 1807 року Олександр I видав наказ про припинення формування війська. У місце розташування війська прибула спеціальна військова експедиція, яка мала заарештувати селян-втікачів і повернути їх власникам, а колишніх задунайських і чорноморських козаків переселити на Кубань. У цих умовах частина устьдунайців перейшла на Задунайську Січ, а переважна більшість козаків розійшлася і осіла в придунайських степах.

Татари та ногайці: як Османська імперія змінювала етнічний склад Буджака

Територія Буджацьких татар на мапі 1737 року.

У 1420-х роках Османська держава намагалася відвоювати Буджак у Молдавського князівства. Головною метою осман був контроль над Кілією та Білгородом-Дністровським (Монкастро), які були "морськими брамами Молдови". Захоплення дунайських портів означало контроль над "Молдавським шляхом", який був серйозним конкурентом "Великому шовковому шляху", що проходив через Константинополь. Білгород молдовани називали Четятя Албе (Біле Місто). У XV столітті місто було справжнім мегаполісом: тут мешкало 20 000 осіб, серед яких молдовани, греки, генуезці, вірмени, євреї, татари. Це був початок найбільшого розквіту міста. Основою міста була фортеця, на той час вже значно розширена. Основні її елементи були закінчені до 1440-х років.

У 1484 роках Османська Порта остаточно здобула дунайське місто Кілія та Білгород-Дністровський. Під час бойових дій вони втратили значну кількість населення. Зокрема, після захоплення османами Білгород-Дністровського понад 4 тисяч мешканців було віддано у девширме – примусовий набір християнських дітей у власність султана, де хлопців готували для військової та адміністративної служби, а дівчат – для служби у гаремі. Зазвичай забирали одну дитину віком від 5 до 18 років з 40 дворів, потім дитину в іслам. Ще 3 тисячі селян з навколишніх сіл захопили яничари та татари, а саме місто перейменували в Ак-Кермен (пізніше Аккерман).

Сучасники згадували: "В місті лишилося лише 200 родин рибалок". У захопленій Кілії понад дві тисячі дівчат було віддано у девширме. У 1503 році молдавський господар Стефан Великий уклав мирний договір з султаном Баязидом II, за яким повністю визнав османську владу в містах Буджака. Кілія та Аккерман перетворилися на османські портові міста, а землі степу були передані Кримському хану.

Кто развязывал Вторую мировую войну

Эдвард Сорель. Первые встречи: Иосиф Сталин и Уинстон Черчилль, 1991.
Эта карикатура изображает первую встречу Сталина и Черчилля в Кремле 12 августа 1942 года. Клементина Черчилль охарактеризовала эту встречу как «посещение людоеда в его логове». Сталин осудил решение англо-американских властей отказаться от Второго фронта в 1942 году. Черчилль утверждал: «Война есть война, но не безумие, и было бы глупостью навлекать на себя катастрофу, которая никому не поможет». Сталин ответил: «Человек, не готовый рисковать, не может выиграть войну».

Что на самом деле произошло 1 сентября 1939 года? «Как что? - удивленно спросит любой знающий истрию читатель. - Германия напала на Польшу, началась Вторая мировая война». Не совсем так. 1 сентября, когда Германия объявила войну Польше, началась внутриевропейская польско-немецкая война из-за спора о Данциге. Во Вторую мировую она переросла 3-4 сентября, когда войну Германии объявили Англия, Франция и Британские доминионы. А 17 сентября на Польшу напал СССР - это было вторжение, осуществленное в соответствии с секретным протоколом к пакту Молотова-Риббентропа.

Польская кампания вермахта, также известная как Германо-польская война, вторжение в Польшу и операция «Вайс» (в польской историографии принято название «Сентябрьская кампания») — военная операция вооружённых сил Германии и Словакии, в результате которой было нанесено поражение польским вооружённым силам, часть территории страны была оккупирована и превращена в Генерал-губернаторство.

Вторая мировая. Начало

Таким образом, честь начала Второй мировой фактически принадлежит Британии, что во многом открывает глаза на действительную историю начала войны.

Конечно, историю пишут победители. И главным злом объявлена Германия. Однако не далее как в начале 50-х годов ХХ века в СССР на вопросы о причинах войны отвечали иначе. Например, в работе «Экономические проблемы социализма в СССР» (1952) Иосиф Сталин писал:

«Каждая из двух капиталистических коалиций, вцепившихся друг в друга во время войны, рассчитывала разбить противника и добиться мирового господства. Они искали выход из кризиса. Соединенные Штаты Америки рассчитывали вывести из строя наиболее опасных своих конкурентов, Германию и Японию, захватить зарубежные рынки, мировые ресурсы сырья и добиться мирового господства».

Но более цинично Сталин высказывался в декабре 1939 года. В ответ на заявление агентства «Гавас», обвинявшего советского вождя в желании продолжать войну «как можно дольше, чтобы истощить воюющие стороны», Сталин, в частности, утверждал: «Как бы ни врали господа из агентства «Гавас», они не могут отрицать того, что:

а) не Германия напала на Францию и Англию, а Франция и Англия напали на Германию, взяв на себя ответственность за нынешнюю войну;

б) после открытия военных действий Германия обратилась к Франции и Англии с мирными предложениями, а Советский Союз открыто поддержал мирные предложения Германии, ибо он считал и продолжает считать, что скорейшее окончание войны коренным образом облегчило бы положение всех стран и народов;

в) правящие круги Англии и Франции грубо отклонили как мирные предложения Германии, так и попытки Советского Союза добиться скорейшего окончания войны» (газета «Правда» от 1 декабря 1939 года).