Хто контролює минуле – контролює майбутнє
Війни за історію дуже часто переростають у конвенційні.
А історична агресія (з якого б боку кордону вона не велася) переростає у агресію фізичну.
Оскільки
рівень загроз лише зростає передруковую тези мого виступу під час
круглого столу «Війна за історію: як перемогти російського агресора»,
які були озвучені рівно вісім років тому.
Цей важливий і актуальний
нині текст став моєю компіляцією власних думок та тез, які запропонували
Андрій Холявка, Євген Костюк, Михайло Галущак.
Отож:
"Війни за історію - це не ексклюзивний винахід російських агресорів. Ще з давніх часів первісних держав, приміром єгипетських фараонів - переможець висікав перебільшену історію своїх перемог на камені, а очільник ворожої держави при першій же спробі їх переписував.
Очевидно, коли керівництво української держави намагається втягнути велику вічну війну, тотальну за своєю суттю і майже тисячолітню за часом протистоянням у прокрустове ложе незрозумілої АТО, важко очікувати позитивних результатів цього протистояння.
Нам варто чітко називати речі своїми іменами: йде війна, а нинішній етап цієї війни відбувається в момент тривання і незакінченності столітньої Національно-визвольної Революції.
Росія веде війну (і це закріплено у її воєнній стратегії) у чотирьох просторах і трьох часових вертикалях.
Це війна на суші, в повітрі та космосі, на воді та в інформаційно-світоглядовій сфері. Війна за минуле, теперішнє і майбутнє.
